Надія Гуменюк - Енна. Дорога до себе

«Експеримент номер один. Ольга»… «Експеримент номер три. Ніна»… «Експеримент номер дванадцять. Олесь»… «Експеримент номер вісімнадцять. Дана»… Господи! Та скільки ж у нього було тих експериментів? Величезна чорна дерматинова тека без номера — «Енна. Синдром Сніжницького». Енна… Це, мабуть, про мене. Але насамперед витягаю теку номер вісімнадцять. Дана… Богдана… Дануся… Моя названа сестричка з дитбудинку… Де ти? Що з тобою?

Записів мало, здебільшого якісь заплутані схеми зі стрілками, формули, назви ліків. Схоже на рецепти, тільки якісь дивні — з плюсами та мінусами, зі знаками питання й оклику. І висновок, написаний у кінці гострими шабельками літер: «Безнадійна».

Що це означає: безнадійний діагноз із летальним кінцем чи безнадійний матеріал для задуму доктора Сніга, для його психіатричних досліджень? Тільки б не перше! Тільки б не це!

Хапаю ротом повітря, як викинута на берег рибина. Але як ухопиш те, чого тут немає? До горла підступає нудота, в голові якийсь дзенькіт — гучніший і гучніший. Ну от, бракувало ще померти від кисневого голодування в цій підземній пастці. Беру в оберемок кілька тек і йду нагору. Кидаю їх у великій кімнаті просто на підлогу. Поспіхом відчиняю вікно і віддихуюся. Може, спочатку заварити чаю? Ні, подивлюсь ось цю теку з написом «Енна…», а тоді вже… Смикаю білий шнурочок зав’язки, з теки випадає стосик конвертів. Ось вона, найбільша згуба моєї юності — листи від Романа. Мало б бути ще й фото, але його немає.

У чорній дерматиновій теці також кілька зошитів формату лікарняного журналу. На кожному — свій напис: «Дитбудинок», «Замок С.», «Палац», «SOS!». Мене заінтриговує «SOS!». Що так загрожувало доктору Снігу? Чого він найбільше боявся і від чого треба було «рятувати його душу», якщо, звісно, вона в нього є? Чи, може, він збирався рятувати мене?

«Закоханість — хвороба, спричинена порушеннями на рівні виділення гормонів, це патологічна залежність, у сотні разів сильніша за всі інші: нарко-, алко-, тютюно-. Загострюється зазвичай у березні-травні. Дофамін виробляється в лівій півкулі мозку. Мозок втрачає логіку і раціо. Страждають також серце і судини. Якщо хвороба затягується, може настати божевілля або й смерть».

Почерк доктора Сніга, як і мова, — кожне слово ніби викарбуване на папері. Літери справді схожі на маленькі шабельки — без плавних переходів і округлостей, кожна — з гострим шипом на згині.

«Фрейд — інтелектуальний шахрай. Його теорія психосексуального розвитку особистості ненаукова, а твердження, що лібідо лежить в основі поведінки і його порушення призводить до психічних розладів, — повна маячня. Лібідо — це просто хіть, просто пристрасть. Я понад цим. Вище хтивих котів від науки!»

«І Юнг туди ж: лібідо — це психічна енергія людини. Дурня! В мені стільки енергії, що всі ваші лібідо, разом узяті, не зрівняються. Поведінка залежить тільки від набору амінокислот, від співвідношення хімічних елементів у людському організмі і дози мікроелементів. Не вистачає йоду — розумова відсталість, дефіцит заліза — анемія, збій у процесі засвоєння калію — проблеми з серцевим м’язом. А яка болячка, така й поведінка».

Серед шаблеподібних записів — газетна вирізка, приклеєна до аркуша. Вона вже трохи зжовкла від часу.

«Відоме своїм аристократизмом і вишуканістю сімейство банкіра Ротберга було шоковане: їхня донька Патрісія, красуня, одна з найкращих студенток університету та спадкоємиця родинного бізнесу, закохалася в бідного хлопця, до того ж із сумнівною репутацією. Батьки намагалися напоумити єдину доньку, змальовували безперспективність такого шлюбу, але все було намарне. Ротберги зрозуміли: це хвороба, тож звернулися до відомого психіатра.

Патрісію відправили в спеціальний заклад. Там лікар, який прославився своїм геніальним хистом проникати в закапелки пам’яті, взявся до справи, звісно, за чималий гонорар. Але й зробити він обіцяв неймовірне: викинути з голови дівчини образ хлопця, стерти навіть найменший спогад про нього.

Мозок Патрісії виявився піддатливим — лікування дало ефект. Однак пацієнтка, крім коханого, забула й багатьох інших людей, а якось, ставши перед дзеркалом, не впізнала саму себе. Батькам не вельми сподобався результат. Але психіатр заспокоїв їх, назвавши таку реакцію організму побічним ефектом, і пообіцяв згодом усе виправити. Для цього пацієнтка повинна була перебувати під його постійним контролем і щонайменше раз на шість місяців проходити профілактику.