Брати Капранови - Забудь-річка

— Тому що це був чітко розрахований план. Треба було утилізувати народну енергію, і вони утилізували її за допомогою слабкого лідера. Слабкий лідер виростив у душах українців потужне розчарування, тож про жоден новий майдан вже не може навіть бути мови. І не кажіть мені, що це була революція. Помаранчева чи якась інша. Саме тому, зверніть увагу, Майдан ніхто й не розганяв. Бо розганяти його — це підвищувати тиск. Вони просто імітували перемогу — і українці знову залягли по диванах.

Уляну чомусь зачіпали такі слова:

— А як же мільйони людей, які вийшли тоді на вулиці? Хіба це не революція?

Георгій Олександрович мудро посміхався: — Пам’ятаєте Ленінське визначення революційної ситуації? Хоча звідки вам? Так от, революційна ситуація за Леніним, а він розумівся на революціях, це коли верхи не можуть, а низи не хочуть жити по старому. А тепер подивіться на нас. Верхи по старому живуть? Живуть, аж гай шумить! І навіть президент тепер у нас той самий, що тоді всі проти нього повстали. Та й низи тихо сопуть у дві дірки. Отак от. А революції без революційної ситуації не буває, навіть не думайте. І «мільйони людей», хоча хто їх тоді рахував? — не аргумент. У дев’яносто першому теж мільйони виходили. А поміняли що? Тільки герб і прапор.

— Ну а молодь? — чіплялася за останню соломинку Уляна. — Ви не вірите в нашу молодь?

— У молодь я вірю. Молодь не пропаде. Молодь буде успішною. Тільки більшість, на жаль, не в цій країні. Оно візьміть, скажімо, мого Толю. Він програміст. Працює на закордонних замовників. Щоб зменшити податки, оформився приватним підприємцем і отримує зарплатню, як казали в мої часи, з-за бугра. Від буржуїв. Я питаю, чому тоді просто не виїхати за кордон? А він — тут податки менші й ціни нижчі. Податки й ціни! Ви розумієте? І це мій син, який, до речі, ночував тоді на Майдані.

Такі суперечки переривалися зазвичай появою малого Олекси, який повідомляв про якусь Настунину потребу, яку треба було негайно задовольнити. Але потім усе знову поверталося до розмов на різні теми на снігу попід гіркою або у колибі біля полум’я каміна, яке слугувало як для затишку клієнтів, так і для смаження шашликів.

На гірці усі як один підживлювалися глінтвейном з місцевого закарпатського вина. Рецептура цього вічного напою кардинально мінялася від колиби до колиби, але тут, біля підйомників, була найгармонійнішою. Саме такий любила Уляна — доміру солодкий та доміру міцний з ароматом мускатного горіха та апельсина. А от її вимушений компаньйон обмежувався лише чаєм з трав. «Я в житті стільки випив, що ви не перепливете», — відповів він на німе запитання, і більше воно не поставало.

Другого ж дня під час посиденьок біля каміна Уляна виклала Георгію Олександровичу складну проблему своїх зі Степаном предків. Старий прийшов у захват.

— У цьому історія цілого покоління! — пафосно прорік він. — Ні, ви просто зобов’язані знайти усіх трьох.

— Усіх трьох? — здивувалася Уляна. Особисто її цікавив в першу чергу власний дід.

— Звичайно! По-перше, тільки так ви можете отримати певність, хто з них насправді є ким. А по-друге, і це головне, зможете зібрати їх знову докупи, після того, як розкидала війна — нехай і не фізично, але у пам’яті. — Георгій Олександрович замислився. — Треба шукати за кордоном. Ви знаєте, скільки наших бійців і з УПА, і полонених з Червоної армії залишилося там? Тисячі. І нащадки зазвичай добре зберігають пам’ять. У Радянськім Союзі, звичайно, шукати значно складніше — тут такі майстри сліди замітали, що не тільки окремі люди, цілі народи у Літу канули. Чи як її в Україні називали — Забудь-річку.

— Забудь-річку? — здивувалася Уляна. Вона вперше почула цю назву.

— Так. Забудь-річка тече між нашим і потойбічним світом. Наші предки вважали, що коли душа переселяється з одного світу в інший, вона перелітає через Забудь-річку і забуває все, що було на цьому боці. Для надійності. Помер — перелетів і забувся. Народився — перелетів назад і знов забувся. Тому ми не пам’ятаємо, що було з нами в минулих життях. Відчуваєте, яка потуга у цьому образі? Особливо у тому, що він діє на два боки — туди і назад. Це вже космогонія, шановна! І ніяк інакше.

Уляна зітхнула, дивлячись на спалахи вогню над дровами:

— Знаєте, я ніколи особливо не цікавилася історією, але зараз, коли раптом зіштовхнулася… — вона не змогла добрати слів. — Слово честі, іноді складається враження, що оцю, як ви її назвали, Забудь-річку, хтось прокопав просто між нами і батьками, щоб ми не змогли довідатися, ким є насправді. І це сталося у кожній родині, у кожній хаті.