Давид Гроссман - З ким би побігати

І раптом зразу поринув у текст:

...Але як Мор, Ліат і всі тонно знають, що робитимуть, де працюватимуть і за кого вийдуть заміж, а вона весь час занурена у свої дурниці і фантазії, уявлення не маючи про те, як зробити так, щоб її майбутнє вже нарешті почалося! Зараз вона боїться, що жінка уві сні мала рацію і кожен ледар і мрійник, як-от вона, проживе помилкове життя, помилкове життя!!!

Асаф опустив зошит на коліна, нічого не зрозумівши. Про кого це вона? Але все разом — самі слова, їхній натиск, волання в кінці — приголомшило його. Він ще погортав зошит, повний коротеньких абзаців. Змалювання божевільного, що його вона здибала на вулиці, покинутого котеняти, якого всиновила Дінка. Сторінка з одним-єдиним рядком:

Як узагалі можна жити, дізнавшись, що сталося в Голокост?

Погляд наткнувся на літери невідомої мови. Він придивився і зрозумів, що це іврит, але у дзеркальному відображенні. Часу на розшифровування в нього не було. Асаф перегорнув сторінку і подумав, що, мабуть, у неї була особлива причина зашифрувати записи. І тоді він перегорнув сторінку назад і терпляче розшифрував:

Іноді вона думає, що, можливо, існує такий світ...

Боже, з такою швидкістю він згає на сторінку не одну годину! Асаф встав, підійшов до велосипеда. Маленькою викруткою, яка завжди була з ним, відгвинтив люстерко. Повернувся до щоденника і швидко прочитав:

...що, можливо, існує такий світ, де люди виходять вранці на роботу або до школи, а ввечері кожен повертається в інший будинок, і там, у цьому іншому будинку, виконують свою роль , роль тата, чи мами, чи сина, чи бабусі тощо. І вони там цілий вечір розмовляють, сміються, їдять, сперечаються, разом дивляться телевізор, і кожен поводиться відповідно до своєї ролі. А потім вони йдуть спати, і вранці встають і знову йдуть на роботу і до школи, і ввечері повертаються, але вже в інший будинок, і там усе починається спочатку. Тато — батько іншої родини, і дочка теж з іншої родини, і через те, що за день вони забувають, що було попереднього вечора, їм завжди здається, що вони у себе вдома, у справжньому, правильному будинку. І так усе життя.

Асаф повільно випустив зошит з рук. Йому було недобре. Він подумав про свій рідний дім. А що, коли все так і є? Що, коли він справді кожного вечора йде в інший будинок і зустрічає інших людей, зовсім чужих, і називає їх «тато» і «мама»? Ні. Він схаменувся — бути такого не може. Запах своєї мами він пізнає серед запахів тисячі чужих мам. І дотик таткової руки до своєї щоки, і його постійні жартики, не кажучи вже про Мукі, яку він узнає із заплющеними очима серед тисячі шестирічних дівчаток.

Асаф розгорнув інший зошит, пізнішого періоду. Погортав і закрив. Дивна ідея не давала йому спокою. А може, вона все-таки десь має рацію? Позаяк коли вона помиляється цілком і повністю, то чому ж він відчув легкий, але такий відчутний жар у серці?

Він перегорнув сторінку.

Але вона негарна. Негарна. Неважливо, що всі навколо говорять. З якої речі їм морочити їй голову? Ліат якось сказала їй, десь років два тому: «Сьогодні ти майже красуня». І для неї це був найбільший комплімент, який вона коли-небудь мала, тому що «майже» доводило, що це правда. Та коли вона зараз про це думає, їй хочеться ревіти через те, що зовнішня краса повинна вирішувати її долю!!!

Але ж вона справді гарна, запротестував Асаф, він же пам’ятає, якою її змалювала Теодора. І відчув суміш із жалю й полегкості: може, вона все ж таки не така надзвичайна красуня, якою він її собі намалював в уяві.

...Після школи вона пішла в кафе «Атара». Там була одна немолода жінка, років десь під сорок, з рівним коротким волоссям, у чорних окулярах з товстими скельцями і зовсім не модних, з просто жахливою шкірою. Сиділа й помішувала ложечкою каву аж півгодини і навіть не думала її пити. Але при цьому вона не літала у химерах, бо погляду неї був роздосадуваний. Потім вона дістала книжку і стала читати, але коли я пройшла поряд з нею і глянула, то побачила, що книжка взагалі-то написана івритом! А вона читає її навпаки.

Я й далі переконуюся, що навколишній світ повен таємниць. І я вже не така наївна, як колись у дитинстві, і знаю, що у всіх на світі є свої секретні ігри. І ще одна думка прийшла мені в голову сьогодні на уроці фізкультури: у світі відбулася якась мутація, в результаті якої весь одяг зник, випарувався, і куку привіт — немає більше одягу. І всім довелося ходити голими скрізь — у ресторани, до школи, на концерти. Бр-р-р!