Давид Гроссман - З ким би побігати

— Ну що, сестричко? — посміхнувся він. — Влаштувала джакузі в нашому персональному басейні?

Асаф похнюпив голову, намагаючись удати повного ідіота.

— Скажи, сестричко, — провадив далі хлопець занадто ласкавим голосом, — може, ти ще й попісяла в наш персональний басейн? Га?

Асаф енергійно замотав головою і пробурмотів, що він не знав, що це приватне володіння.

Хлопець протяжно присвиснув від подиву:

— І не бачила вивіски: «Смертна кара гнійним підорам, що пруться без дозволу»?

Асаф замотав уже всім тілом. Він справді не бачив ніякої вивіски.

— Во дає! — здивувався високий. — Ніякої вивіски не бачила? Аві, зроби добре діло, допоможи сестричці розгледіти.

Аві угвинтив твердий палець Асафу під підборіддя і давив з усієї сили, доки той не задер голову.

— А зараз глянь-но, солоденька, бачиш? У золотій рамці? З портретом Сінді Кроуфорд? У купальнику з блищиками?

Асаф нічого не бачив, але сказав, що бачить.

— Втопити її, чи що, Герцлю? — запропонував Аві, курдупель у бейсболці, надітій козирком назад.

— Може, стягнемо з неї трусняк? — запропонував третій, той, що накульгував, з фізіономією, геть укритою опуклими родимками.

— А на хріна, Кфіре? У тебе шо, встав на неї?

Вони розреготалися. Асаф не рухався. Ось і прийшов йому капець. Зараз вони його зґвалтують.

— Ні, — сказав довгий Герцль. — У мене для таких підорів є кращий план. Дай-но їй одягу, тільки глянь, чи не завалялося там у кишеньці що-небудь, що могло б, суто символічно, компенсувати нам моральний збиток, завданий купанням у приватному басейні й підозрами у сцяках.

Кульгавий підняв одяг, швиденько обнишпорив кишені штанів і витягнув триста шекелів, які батьки видали Асафу на обіди в мерії і які він самовіддано беріг, щоб купити телевик до нового «Кенона».

Одяг йому пожбурили з такою силою, що пряжка паска хльоснула по губі. Асаф відчув, як підборіддям побігла гаряча цівка. Не витираючи рота, він ледве натягнув штани. Хлопці мовчки дивились на нього. Їх мовчання лякало. Це був перепочинок, за яким могло настати що завгодно, й Асаф відчував, що найтяжча частина саме зараз і починається. Рукави сорочки так заплуталися, що він зрештою плюнув на неї і залишився напівголий. Він ковтнув слину, не знаючи, як змусити себе заговорити.

— Вай-вай, сестричко! — глумливо протягнув старший, ще дужче притиснувши Дінку до свого стегна. — Чому ти все ще тут, у полі нашого зору?

— Собака, — не дивлячись на нього, сказав Асаф.

— Що таке?

— Мені потрібен собака.

Він не насмілювався підвести голову. Його голос узагалі не проходив через зв’язки, а виривався звідкись з іншого місця, десь біля ліктя.

Двоє молодших мовчки вп’ялися очима в Асафа. Потім перевели погляд на здоровила, скрививши роти в посмішках.

Старший стиха протяжно свиснув.

— Собачка, значить? І, схоже, не пес. Сучка нам навіть зручніше. — Він провів пальцем по ошийнику. — От спасибоньки, вже й номерок їй справила, менше витрат.

— Мені потрібен собака, — повторив Асаф.

Він просто висік ці слова з якоїсь крижаної брили, що заповнила його живіт. Дінка подивилась на нього. Її підібганий хвіст невпевнено махнув.

Хлопці вловили блиск в очах свого ватажка і заіржали. Вони заходилися від сміху, радісно ляскаючи себе по колінах. Герцль підняв навіть не руку, а палець, і вони миттєво замовкли.

— Скажи-но, ти, херонута, не жалко тобі своєї гидокапосної морди? — запитав він з веселим подивом. — Не жалко, якщо зараз Кфір зробить тобі трик-трак? Адже він у нас ще маленький, дістане умовно...

— Ну давай... давай поборемось, — промимрив Асаф, не розуміючи, звідки вилітають ці дурнуваті слова, та він просто з глузду зсунувся.

Герцль ступив крок уперед, приставивши руку до вуха.

— Не врубилися ми, — сказав він, ніжно усміхаючись.

— Ти і я, — прошепотів Асаф блідими губами.

Він відчував їхню білизну. І решта його тіла зробилася білою.

— Хто переможе — дістане собаку.

Молодші знову засміялися, закричали, ляснули один одного по руках. Вони стрибали навколо нього і верещали, нагадавши Асафу дитинчат леопарда чи вовченят, яких вожак учить роздирати на шматки живу здобич.

Герцль передав Дінку Аві і наблизився до Асафа. Він був на голову вищий і ширший принаймні на ціле плече. Асаф упустив сорочку. Герцль стояв навпроти, загрозливо виставивши кулаки.

У Асафа ледве ворушилися ноги, але він усе ж таки змусив себе рухатись — якимись куцими недоладними колами. Герцль повертався услід за ним, і Асаф бачив, як на довгих, дужих руках перекочуються м’язи. Він сподівався, що це швидко закінчиться. Хоч би що трапилося, аби закінчилося скоріше, не дуже боляче і не дуже принизливо. Йому було неприємно, що він голий до пояса. І ще він неясно пам’ятав, що в моменти небезпеки організм виділяє адреналін, покликаний зміцнювати м’язи і загострювати реакцію. Але його організм, напевно, дуже бідний на цей самий адреналін. Тіло зробилося млявим, увага розпорошувалась, у Асафа виникла підозра, що він взагалі присипляє себе — можливо, для того, щоб не відчути швидкого болю, а головне — приниження.