Давид Гроссман - З ким би побігати

— Так вона сюди приходила? — спитав Асаф, притискаючись обличчям до собачої морди. — Це — те саме місце, куди вона приходить побути наодинці? І ви тут розмовляєте? Чи вона була лише раз, коли питалася цих двох... Сергіїв? Ей, а де камінь?

Вона була собакою, а він — хлопчиськом. У них не було високорозвиненої спільної мови, але у глибині душі Асаф відчував, що це купання — дарунок, який Дінка вирішила йому піднести, і, можливо, у своєму собачому мозку вона надумала таким чином віддячити йому за те, що він не припиняє шукати її Тамар.

Потім, заплющивши очі, Асаф лежав горілиць, а сонце пронизувало своїм сяйвом його зажмурені повіки. «Є така, — міркував він у приємній напівдрімоті, — одна-єдина на світі. Цікаво, що вона про мене подумає, коли ми зустрінемось?»

Так він і лежав, танучи в сонячних мареннях. Він пам’ятав, що є якийсь неприємний факт, але зумів своїм звичаєм засунути його подалі — на все свій час, нікуди цей факт не втече. Асаф знову спробував уявити, яка з себе Тамар, з’єднавши в уяві все, що дізнався про неї від Теодори і від детектива. Почув, як Дінка з пихтінням вилазить з води, за мить вона вже обтрушувалася, знову обдавши його дощем бризок.

Холод нагадав: Тамар шукала якогось хлопця. «А ти що думав? — процідив гіркий внутрішній голос. — Що вона тебе чекатиме? Така, як вона, і хвилини не залишиться сама. Ясно, що їй проходу не дають. І в неї ж не просто бойфренд, а якийсь гітарист». І Асаф одразу ж побачив його немов наяву: красунчик з усмішкою кіноактора, такий собі двійник Рої, дотепник, нахаба, уміє розсмішити дівчат і всіх зводить з розуму своєю гітарою.

«О’кей, — сказав Асаф собі, не розплющуючи очей, намагаючись не піддаватися ревнощам, що розпалилися раптом усередині. — О’кей, значить, у неї є хлопець, ну то й що? Яке мені діло до її хлопця? Адже я шукаю її для того, щоб віддати їй Дінку. Хлопець не хлопець, та плювати мені».

Він пірнув і залишався під водою скільки міг, сподіваючись остудити закипілу в його крові отруту. Що з ним коїться? Чому йому так боляче від того, що в неї є хлопець? І Асаф з гіркотою відповів собі: мабуть, так уже влаштовано життя, він шукає її, а вона — когось іншого. Носорогу потрібна Реллі, а Реллі потрібний американець. Чому не можна легенько стукнути по цьому світу, отак збоку, як по скриньці з дріб’язком, з усякими цвяхами і шурупами, щоб усе стало на місце? Вже починаючи задихатися, схоплений холодом так, що навіть новий біль стиснувся усередині, Асаф випірнув на поверхню, дозволяючи сонцю втішити себе.

І сонце зігріло йому живіт і приголубило груди. Думки знову розтеклися м’якими хвилями. А може, він і зовсім шукатиме її і шукатиме — тижнями безперервно, місяцями, навіть роками? І ось, припустімо, через двадцять років він її знайде, постукає в двері де-небудь у районі фешенебельних вілл, і воротар відчинить і запитає: то як про вас доповісти? А він відповість, мовляв, у мене дещо є для Тамар. У вас? — здивується слуга. Та що у вас спільного з Тамар? Тамар не приймає першого стрічного, кожна хвилина її життя присвячена роздумам про добро і зло, про свободу вибору, а крім того, вона зараз у поганому гуморі, позаяк нещодавно розлучилася з чоловіком, з тим самим прославленим гітаристом...

— Бачив, яку біксу сюди принесло?

— Ну признайся, у тебе на неї встав?

— Це відколи сюди пидівки швендяють?

Асаф розплющив очі і побачив біля самої води трьох хлопців.

— Доброго ранку, лапулю! Добре виспалася?

Він став на ноги, вода доходила йому до шиї. Було холодно. Асаф попрямував до берега, але один з хлопців непоквапливо, навіть накульгуючи, рушив до того місця, де Асаф хотів вилізти, і, коли той сперся об берег, придавив йому пальці черевиком. Асаф кинувся до другого берега, чудово розуміючи безнадійність свого маневру. Дінка стояла на віддалі й несамовито гавкала, бо один з хлопців, на вигляд найстарший, схопивши її за ошийник, так притиснув до ноги, що вона не могла ні повернути голову, ні вкусити його, ані поворухнутися.

У цілковитому мовчанні хлопці якийсь час погралися з Асафом у котика й мишку. Щоразу один з них опинявся першим там, де Асаф хотів вилізти з води. Врешті-решт, коли він майже зневірився, вони відійшли і дозволили йому вилізти на берег. Асаф ловив дрижаки від холоду, майже голий, а вони стояли навколо нього. Це було погано, дуже погано. Гірше, ніж коли-небудь у його житті. Він не знав, що вони з ним зроблять. І що зроблять з Дінкою.

Старший хлопець наблизився, тягнучи за собою Дінку, що раз у раз скавуліла.