Давид Гроссман - З ким би побігати

— І що ж вона, по-твоєму, робитиме, коли ти її знайдеш? Скажеш, щоб зав’язала, і вона одразу зав’яже, га?

— Я так далеко не загадував, — викрутився Асаф. — Я тільки хочу віддати їй собаку. Адже це частина моєї роботи, правильно?

І він постарався скорчити офіційну міну, але вдалося чомусь не дуже. Дінка розляглася оддалік, язик висолоплений, очі спрямовані на них.

— Слухай. — Носоріг подався вперед, підкріплюючи слова енергійними помахами четвертинки піти [26] Піта — круглий, плаский прісний хліб, який готується з тонкого білого чи коричневого борошна. . — У мене в майстерні працюють двоє хлопців, що зав’язали з цим ділом. Знаєш, як це — зав’язати? Вони вже по четвертому колу пробують. І щоразу купа проблем, щоразу — реабілітація, поліція, клініки та інший кошмар, і я аж ніяк не на всі сто впевнений, що вони не зірвуться знову.

Асафу стало жарко. Носоріг має рацію. Треба вилізати з цієї історії. Але... як можна так узяти й відмовитися від дівчинки на бочці?

— Послухай мене, Асафе. Забудь про неї, годі фантазувати. Ти навіть не уявляєш, скільки зусиль треба, щоб наркоман зав’язав. — Носоріг поклав піту й виделку й обтрусив долоні. — Я всіма цими історіями про дур змалку напханий. У нашому кварталі половина на голці сиділа. Знаєш, що таке ломка?

— Я щось чув...

Носорогові слова остаточно вивели Асафа з рівноваги. Його красномовство було щонайменше дивним — зазвичай Носоріг розмовляв дуже мало.

— Ломка — це те, що з людиною робиться, коли вона намагається відвикнути. Ти мене слухаєш? У перші чотири-п’ять днів організм просто волає від болю, не отримуючи своєї дози. — Носоріг знову присунувся до Асафа, він говорив зовсім тихо, звузивши очі. — Це так, начебто тебе мучили голодом і спрагою цілий місяць, просто зсередини розламує людину. Бачив би, якою людина робиться — просто сіра, потом так і сходить, руки-ноги їй судомить...

Носоріг говорив, а Асаф монотонно хитав головою, ніби прагнучи відігнати ці слова.

— Ну то як? Забули? — спитав Носоріг.

Асаф повільними ковтками допив колу. Поставив склянку, не дивлячись на Носорога. Він ніяк не міг змусити себе вичавити хоч слово.

Носоріг здивовано дивився на нього. З його широких грудей з шумом вихопилося довго стримуване повітря.

— Зрозумів, — зітхнув він. — У нас проблеми.

Він штрикнув виделкою в тарілку, підніс до рота і завмер. Виделка в його величезних пальцях здавалася іграшковою. Асафова мама, велика спеціалістка щодо рук, завжди повторювала, що у Носорога найбільш чоловічі пальці, які вона бачила у своєму житті.

— А сам ти, — нарешті заговорив Асаф, — ти жодного разу?..

— Ніколи. — Носоріг відкинувся на спинку, і стілець відгукнувся стогоном. — Близько був до цього, але пронесло. У мене інше захоплення було, ти ж знаєш.

І він усоте розповів Асафу (але зараз було в цьому щось заспокійливе), як у дитинстві, з шестилітнього віку, плентався з батьком у синагогу й одразу ж линяв звідти, мчав до дерева, що росло біля стадіону, і просиджував на ньому з дев’ятої ранку до початку гри о пів на третю.

— Я дивився матч, повертався додому, діставав дикі стусани від татуся і зразу ж починав чекати наступної суботи.

Асаф уявив, як маленький Носоріг умліває від захоплення на верхівці дерева, і всміхнувся.

— Зрозумів, еге? — розсміявся Носоріг. — Зараз мені здається, що, мабуть, і не сама гра мене так захоплювала, як очікування. Я обожнював стовбичити там по півдня і думати, що ось-ось почнеться, ще трохи — і станеться. Оце був наркотик так наркотик. І тої миті, коли матч закінчувався, — повне спустошення, до наступного тижня. Стривай, а як ми сюди доїхали?

— Та вже доїхали, — усміхнувся Асаф.

— Ну досить! — сказав Носоріг, але Асаф зрозумів, що той всього лише вирішив змінити тактику. — Що це я на тебе напосівся? Адже тобі й того вилупка з наручниками вистачило.

Якийсь час вони жували в цілковитому мовчанні, поволі остигаючи від суперечки. Потім глянули один на одного, ситі й задоволені, і заусміхались. Зазвичай вони найкраще вирішували свої розбіжності мовчки.

— Ну а що старики розказують? — заговорив Носоріг.

Асаф сказав, що вчора вони ще не дзвонили, але сьогодні вже неодмінно.

— Цікаво, чи впоралася твоя мама...

— ...з дверима літакового туалету, — закінчив Асаф, і вони зареготали.

Мама цілий тиждень тренувалася вдома з ручкою посудомийної машини — Носоріг сказав їй, що в туалетних дверей у літаку така ж.

— Значить, кажеш, від них поки немає звісток, — ще раз повторив Носоріг, дивлячись Асафу просто у вічі.