Давид Гроссман - З ким би побігати

Вона сумно подивилась на нього, потім нахилилася до Дінки, погладила її вуха і щось прошепотіла. Асаф уловив:

— Лея... у ресторан... розумієш? І як стріла з лука, одна лапа тут...

Дінка уважно подивилась на неї. Асаф подумав, що Теодора все-таки трохи з глузду зсунулась, коли сподівається, що Дінка її зрозуміє.

Раптом Теодора схопила його руку обома долонями:

— А ти, зрозуміло, повідай Тамар, що я вийшла звідси, істинно? А вона не повірить, звісно! — І Теодора радісно хихикнула. — Вона убоїться! Тамар! Тільки, послухай, не скажи їй, що ради неї вийшла, щоб не побивалася, у неї й без мене мук багато. Хо-хо! Навіть у слова цього «вийшла» геть особливий смак на устах моїх! Я виходжу. Зараз вийду. І ось я виходжу.

Теодора розчахнула двері і подивилася на широкий двір.

— Сей бік я трохи знаю. Коли Назарян несе білизну від прачки чи покупки з ринку, я стою тут ізсередини і зрю крізь прочинені дверцята. Але якщо стояти отут... — Теодора ступила один крок через поріг, і її душа злинула вгору. — Яка краса! Так широко... Зри, зри, — пробурмотіла вона і раптом швидко-швидко заговорила по-грецьки.

Слова накочувались одне на друге, Теодора схопилася руками за голову, ніби голова могла луснути. А наступної миті ноги понесли її вперед. Асаф подумав, що треба побігти за нею, але побоявся: що, як на нього справді влаштували засідку біля воріт? Він згадав перші кроки маленької Мукі, і як він за неї хвилювався, і що це було за диво, коли вона дійшла від ліжка до столу.

А Теодора вже віддалилася від нього, немов рибальський човник, підхоплений могутньою течією. Вона відхилила хвіртку, що вела на вулицю, подивилася праворуч і ліворуч. Здавалося, що там нікого нема, бо вона обернулася до Асафа з широкою, трохи одурілою усмішкою. По суті, подумав він, коли там нікого нема, їй зовсім не обов’язково виходити! Стривай! Зажди! Ти можеш повернутися!

Але ніяка сила на світі вже не могла зупинити Теодору, і хвіртка із стукотом зачинилася за нею. Асаф залишився сам у порожньому дворі. Він уявив, як вона йде вулицею, і подумав, що за хвилину побачить, як Теодора біжить назад, утікає щосили і зачиняється у своїй кімнаті ще на п’ятдесят років. Але й у найнеймовірніших своїх видіннях він не міг уявити собі того щастя, яке захлеснуло її разом з припливом зовнішнього життя, що ринуло на неї.

Всю слабкість Теодори як рукою зняло. Ноги самі понесли до вулиці Яффо. П’ятдесят років тому, задушливої ночі, вона приїхала сюди у старенькому автобусі, а потім ще тряслася в колимазі бухарського візника, який висадив її перед воротами її в’язниці. І зараз вона стояла, всіма почуттями розкрита назустріч диву вулиці. Обличчя її пульсувало тисячею виразів і відтінків. У грудях билася тисяча сердець. Усі запахи, усі кольори, усі звуки і шуми... у неї не було назв для всього того, що вона бачила, не було назв для нових почуттів, відомі слова розтріскувались одне за одним, і якщо можна вмерти від надміру життя, то це була та сама хвилина.

Теодора вирвалася з полону автівок, вуличного натовпу, двох пейсахівських посіпак, що наткнулися на неї, коли вона вийшла на велику вулицю.

— Глянь, Шишако, он твоя скажена чорноризка, дзвони швидше Пейсаху і топай за нею всюди!

Вона ступила просто на проїжджу частину, сп’яніла щастям, зовсім байдужа до гудків, що лунали навколо неї, до скрипу гальм, уклякла посеред вулиці Яффо, склала маленькі долоні і вперше за п’ятдесят років щиросердо сотворила подячну молитву Господу.

П’ять хвилин по тому Асаф уже щодуху біг, переляканий до смерті. Його руки безладно молотили повітря, очі майже нічого не бачили. Вперше, відколи він вирушив у дорогу, Асаф не міг дати раду диханню. Дінка, вмить відчувши зміну, що відбулася в ньому, раз у раз із тривогою повертала до нього голову. Він і не уявляв, як жахливо обернеться ця пригода. Кожна спрямована на нього пара очей викликала в Асафа новий напад паніки. У нього було відчуття, що по всьому місту розпорошені люди, які чатують на нього. І він мав цілковиту рацію: ось уже чотири дні Пейсахові бульдоги були заклопотані виключно погонею за Тамар, а відучора — і за Асафом. Скасували виступи в усіх містах, окрім Єрусалима. Артистам було наказано дивитися обома і доповідати, гуртожитком пішла чутка про винагороду у дві тисячі шекелів для того, хто повідомить важливу інформацію, а Пейсахові бульдоги дістали наказ полишити свою звичайну роботу, прочісувати вулиці й шукати Тамар і незнайомого високого хлопчину, який узявся невідомо звідки, вештається містом з її собакою, стромляє у все свого носа і постійно випереджає Пейсаха з його людьми на один крок.