Давид Гроссман - З ким би побігати

Шай здивовано звів на неї очі. Ти де? Що з тобою відбувається? А Тамар плавала в мареннях, просто під підозрілим поглядом Пейсаха. Шай, на якусь мить здолавши слабкість, просигналив очима її таємне дружнє прізвисько, і серце Тамар кинулося до нього крізь комбінезон.

Шай знову зіграв вступні акорди, відчиняючи перед нею двері і запрошуючи приєднатися. Тамар почала тихо, майже без голосу — тоненька ниточка звуку, що вплітається в його мелодію. Немов її голос — лише ще одна струна під його пальцями. Їй треба б бути обережнішою, щоб ніхто не помітив, як змінилось її обличчя. Але вона не хотіла бути обережною, та й не могла. Він грав, і вона співала йому, і все нові й нові крижані брили підтавали в ній, зривалися і тонули в морі, що розділяло їх, — усе, що сталося з ними обома, усе, що на них обрушилося і що, можливо, з ними ще станеться, якщо вони тільки посміють, якщо повірять, що це можливо.

Коли звуки розтанули, упала дзвінка тиша, а потім гримнули аплодисменти. Тамар на мить заплющила очі. Шай підвів голову і здивовано обвів поглядом кімнату, мовби забув, що в ній хтось є окрім них. Соромливо усміхнувся. На його щоці з’явилася ямочка. Вони з Тамар намагалися не дивитись одне на одного.

Пейсах, трохи розгублений, повний неясних підозр і все-таки зачарований почутим, розсміявся:

— Ну а тепер, по правді: скільки років ви це репетирували?

І всі теж розсміялися.

Шелі вигукнула:

— Ви обоє — вища ліга! Оце клас, офіґіти! Вам би концерти давати.

А коли настала тиша, Пейсах сказав, занадто голосно, немов відганяючи від себе провину в тому, що він посилає усіх цих хлопців і дівчат виступати на вулицях:

— Ануте, давайте ще разок!

Тільки б не «Сопілку», подумала Тамар.

Шай, не дивлячись на неї, підтягнув струну і мотнув головою, таким знайомим рухом відкидаючи волосся з правого ока. Волосся було вже не те, що раніш. Залишився тільки цей рух, повний чарівності. Раптом він запитав, звертаючись у простір:

— «Сопілку» знаєш?

— Так.

Він схилив голову до гітари і заграв. Які в нього довгі пальці! Вона завжди вважала, що у нього на кожному пальці принаймні одна зайва фаланга. Тамар глибоко вдихнула. Як це заспівати, не розревівшись?

Хлопці й дівчата сиділи принишклі, майже приголомшені. Коли Тамар замовкла, хтось із дівчат прошепотів:

— Це найкраще, що я чула в житті...

Шелі встала й обійняла Тамар, і та на мить припала до неї. Вже майже місяць ніхто до неї так не доторкався — з того самого дня, як Лея обійняла її у глухому провулку.

Шелі витерла очі:

— Вау, яка ганьба! Аж розревілася!

А прищава дівчина в червоному капелюшку, похмура віолончелістка, впевнено сказала:

— Вони повинні виступати разом. Хоч на вулиці, Пейсаху.

Тамар і Шай не дивилися одне на одного.

— Може, це й непогана ідея, відповів Пейсах. — Як тобі, Адіно?

Він обернувся до дружини. Старожили знали, що вона завжди лише непевно знизує плечима, злякано усміхається, а запитання означає, що насправді Пейсах уже все вирішив.

І дійсно, він вийняв з кишені червоного записника. Погортав. Будь ласка, будь ласка, мовчки благала Тамар. Хай він погодиться, хай він погодиться, хай він погодиться!

— Наступного четверга, — Пейсах черкнув у записнику, — тут вони якраз обоє в Єрусалимі... Спробуємо разок, чом би й ні. Влаштуємо вам дует на Сіонській площі?

Руки Тамар самі собою витяглися по швах. Вона намагалась проникнути в Пейсахові думки, сховані за його широкою усмішкою добродушного ведмедика. Що, як він готує пастку, сподіваючись, що там, під час спільного виступу, вона викаже себе? Шай не реагував, ніби й не чув. Тамар помітила, що гра висмоктала з нього останні краплі життя.

— Але я хочу, щоб ви там душу виклали, — підвищив голос Пейсах. — Отак, як зараз, добре?

Знову пролунали оплески. Шай підвівся, похитнувся. Ледве втримав гітару. Тамар не ворушилася. На неї дивилися, напевно чекаючи, що вона піде разом з ним, адже це напрошувалося само собою. Вона стояла, напружено випроставшись. Шай вийшов, і Міко поспішив за ним своїми безшумними тигровими кроками. Хтось увімкнув радіо, кімната наповнилася звуками джинглу. Хлопець у червоній піратській бандані погасив світло. Пейсах встав, простягнув руку дружині:

— Ходім, голубонько, молодіжний час.