Давид Гроссман - З ким би побігати

— Амен...

— Врешті-решт, саме мистецтво — головне джерело людського щастя! — процитував Пейсах. — І ви знаєте, дорогі юнаки й дівчата, що для мене кожен з вас — кандидат на те, щоб коли-небудь стати Рубінштейном, і Адіночка, моя дружина, може засвідчити, що я кожного вечора і кожного ранку говорю їй... — (його невиразна дружина енергійно затрясла головою ще до того, як дослухала) — що, можливо, одного чудового дня з’ясується, що один з тих, хто сидить отут зараз, стане Рубінштейном двадцять першого століття!

Хтось зааплодував, хтось вигукнув «ура». Пейсах зупинив вияв захоплення величним помахом руки:

— І я вірю, що й тоді він згадає, що найважливіші основи: як видати номер, як тримати цю публіку, як зберігати професіоналізм за всяку ціну — за всяку ціну! — всі ці базиси і фундаменталії він здобув у нас тут, у нашій скромній сімейній артілі артистів. Доброї суботи і ваше здоров’я!

— І во славу Держави Ізраїль, — підсумувала Шелі, зітхнувши з полегкістю.

Пейсах перехилив свій «Кондітон» [52] Сорт солодкого вина. до дна, смикнувши кадиком. Кілька хлопців зааплодували з перебільшеним ентузіазмом і гукнули: «Лехаїм!» [53] Традиційний єврейський тост, що дослівно означає «За життя!».

— Ось який він у нас душевний, — прошепотіла Шелі на вухо Тамар. — Не можу дивитися на нього. Минулого тижня я зайшла до них додому по хали [54] Хала — єврейський ритуальний хліб. на суботу. Так він з такою гордістю повів мене глянути на його кімнату. Ти не Повіриш, Тамі, — кімнатка підлітка-сімдесятника: гігантський постер із Джимі Гендріксом на півстіни, і ще череп, не інакше як пластмасовий, з червоними лампочками в очницях, і якась довжелезна колючка в артилерійській гільзі, художньо — всцятися можна, і всі ці його фотки і кубки із змагань, і якась старовинна гітарка — факт, заникав її у своєму армійському ансамблі...

— А зараз, — сказав Пейсах, витерши відпрасованою хусточкою спітніле обличчя, — давайте трохи повеселимося. Ось ти, Тамар, ти новенька...

Вона завмерла, мов кролик, що втрапив у промені фар. Чого він од неї хоче? З того вечора, коли він застукав її у своєму кабінеті, Пейсах не приховував підозрілості.

— Заспівай-но що-небудь, народ тебе ще не чув.

Тамар зіщулилась, зашарілася, зітнула плечима. Їй було ясно, що це пастка, щоб вивести її на чисту воду. Кілька хлопців почали скандувати: «Та-мар! Та-мар!», налягаючи голосом на перший склад, і навмисно аплодувати.

Гутаперчева дівчинка із злим обличчям прошипіла ненавидячи:

— Відчепіться від цієї задаваки, не личить їй співати для нас.

Тамар скам’яніла, не маючи сили відповісти. Вона знала, що її тут не люблять, вважають задавакою, яка тримається осторонь від усіх, і все ж її вразила ненависть цієї дівчини. Шелі одразу кинулася на допомогу.

— Ей ти, резинко! Ану лиш, чого наїжджаєш?! — закричала вона несподівано грубим басом. — Шо, забула, яка сама була, коли сюди прийшла? Наче не сиділа тут віником, місяців два тому, боялася свій поганий хавальник роззявити!

Гутаперчева дівчинка злякано моргнула кілька разів. Тамар з вдячністю подивилася на Шелі, але ця раптова грубість лише дужче придавила її.

Пейсах з усмішкою підняв величезну руку, закликаючи всіх утамуватися, випростав ноги, обійняв дружину, що зразу скособочилася під вагою його лапи, і сказав:

— Ну, навіщо ж лаятися, тут усі — одна родина. Заспівай що-небудь, щоб ми з тобою трохи познайомились.

Його маленькі хижі очки хитро і неквапливо вивчали її, ніби вивуджуючи з неї таємницю.

— Гаразд, — Тамар підвелася, намагаючись не дивитися йому в очі.

— «Квітка в моєму саду!» — гукнув хтось, і всі розсміялися.

— Давай що-небудь Еяля Голана! — гукнув інший.

— Я хочу заспівати «Starry, starry night» [55] «Зоряна, зоряна ніч» (англ.) — пісня американського композитора і співака Дона Маклейна. , — тихо промовила Тамар. — Це пісня про Вінсента Ван Гога.

— Ну що за кара, — прошепотів хлопець, що втік з єшиви, й кілька чоловік хмикнули, підтримуючи його.

— Ц-ц-ц, — підняв палець Пейсах, випромінюючи добродушність. — Дайте дівчинці заспівати!

Це було вкрай важко, майже нестерпно. Касети із супроводом, що Її записав Шай, вона при собі не мала, і Тамар почувалась беззахисною під поглядом Пейсаха. А навкруги фиркали, хихикали, і Тамар бачила, що дехто ховає обличчя в долонях, а їхні плечі трусяться від сміху. Так було не раз, коли вона починала співати, змінюючи свій звичайний, розмовний голос, який так відрізнявся від співочого. Але через кілька секунд, як завжди, вона цілком опанувала себе і знайшла потрібний тон.