Давид Гроссман - З ким би побігати

— Ну все, все, ось бачиш — усе гаразд, — пробурмотів Асаф, потім підвівся і знову замкнувся в собі.

— Ну хоч розтлумач ти мені, — сказала черниця вже зовсім іншим тоном, у якому відчувалися лише гіркота і розчарування. — Якщо ти її не знаєш, то як же ти здогадався принести сюди недільну піцу? І як отся собачка дозволила тобі вести її? Адже нікому в цілому світі, нікому, окрім Тамар, вона не далася б себе прив’язати. Чи ти таке немовля Соломон, що знається на мові тварей земних?

Задерши маленьке підборіддя, вона вимогливо чекала на відповідь. Асаф невпевнено промимрив, що, мовляв, ні, ніяка це не мова тварей земних, а просто... як би сказати... Коли чесно, він розумів далеко не все з того, що говорила черниця. Вона так швидко торохтіла, вставляла якісь чудернацькі словечка, і мова у неї була з якимсь придихом — як у дуже-дуже старих єрусалимців, та й взагалі, на відповіді вона не чекала, сипала все новими й новими запитаннями.

— Одначе ти, врешті, отверзеш уста свої? — нетерпляче випалила вона. — Панагія му! [2] Панагія му! — Пресвята Богородице! (грец.). Допоки ти ковтатимеш язика свого?

Асаф стріпнувся і розповів коротко, що він працює в мерії і що цього ранку...

— Зажди хвилиночку! — обірвала його черниця. — Що ти мчишся? Не второпаю я: ти ж бо зелений ще, аби в роботизні піт лити.

Асаф усміхнувся про себе, сказав, що піт ллє лише в канікули, коли цілком вільний від...

Та вона перебила знову:

— Вільний? Так тобі даровано цілковиту свободу? Швидше ж, швидше повідай мені, де ж це райське, предивне містечко!

І Асаф пояснив, що мав на думці звичайні літні канікули, і тепер вже була черга черниці всміхатися.

— А-а, про канікули думкував, чудово, кажи далі! Та тільки розкажи спершу, як запопав ти таку предивну роботу?

Асаф здивувався цьому питанню. Яке відношення його робота має до собаки і чому його персона взагалі так цікавить її? Але він, схоже, і справді цікавив цю дивну черницю. Вона присунула собі маленьке крісло-гойдалку, сіла, склала руки на трохи розставлених колінах і, ледь гойднувшись, запитала, чи превелику втіху він має від трудів своїх, і Асаф відповів, що не надто превелику — він реєструє скарги мешканців з приводу тріснутого водогону чи каналізації, що потекла, але більшу частину часу просто проводить як уві сні...

— Як уві сні? — Черниця так і підскочила. — Сидиш і сни зриш наяву? Та ще й за платню? О, ось ти й заговорив! Хто сказав, що ти не вмієш розмовляти? Ну а що ж ти зриш у снах своїх? Розкажи! — І, наперед тішачись, вона аж коліньми пристукнула.

Асаф зніяковів ще більше і почав пояснювати, що він не зовсім бачить сни, а так тільки, наяву... думає різні думки про всякі там речі...

— Але про які речі, ось у чому питання! — В очах черниці виразно спалахнуло щось бісівське, а все обличчя її виказало таку глибоку зацікавленість, що Асаф украй збентежився.

Що ж, розповідати їй про Дафі? Про те, як би від неї відкараскатись так, щоб не посваритися з Рої? Він розгублено поглянув на черницю. Її темні очі були жадібно прикуті до його губів, і на якусь шалену мить він подумав, що й справді розповість їй трішечки... А що — для понту, вона все одно нічого в цьому втямити не здатна, тисячі світлових років розділяють їхні світи.

— Га? — поквапила черниця. — Знову ти примовк, любий? Ненароком відсох твій язик? Не дай тобі Боже перервати історію, що лишень зародилася!

Асаф пробурмотів, що це так, просто дурниці.

— Ні, ні, ні! — Старенька ударила в долоні. — Не буває дурних історій. Знай, що кожна історія зв’язана у глибині своїй з великою істиною, навіть якщо істина нам невідома!

— Але це й справді звичайна дурна історія, — заперечив Асаф і одразу ж мимоволі посміхнувся, бо її губи склалися в хитру посмішку — так посміхаються маленькі дівчатка, що загнали дорослого на слизьке.

— Добре. — Черниця вдавано зітхнула і схрестила руки на грудях. — Повідай мені, в такому разі, твою звичайну дурну історію. Але чого ти стоїш? Чули ви про таке? — Вона здивовано оглянулася навсібіч. — Господиня розсілася, а гість стійма стоїть!

Вона швиденько підхопилася і посунула йому високий стілець з прямою важкою спинкою.

— Прошу сідати, а я принесу дзбанок водички і такий-сякий почастунок. Що скажеш, коли я наріжу нам свіжого огірка і пом-мідора? — Вона так і сказала: «пом-мідора». — Не кожної днини трапляється тут такий поважний гостювальник, з мерії! Дінко, сиди тихенько. Ти знаєш, що дадуть і тобі.

— Дінка? — перепитав Асаф. — Її так звуть?