Етгар Керет - І раптом стукіт у двері

— Одну секунду, — промимрила Ренана. — Я шукаю м’якше слово, ніж «імпотент».

— Ти робиш з мухи слона, — сказав Ронель, заводячись. — Те, що в мене один або два рази після роботи була втома і стрес, не означає, що я імпотент. Сьогодні вранці в мене був стояк. Хоч і незвичний, але стояк. І він був феноменальний.

— Чудово, — сказала Ренана. — Це добрі новини. І хто розділив цей феноменальний стояк із тобою? Неева?

— Ні, — відповів Ронель, миттєво знітившись. — Я розділив його із собою.

— Який ти молодець, — Ренана посміхнулася своєю знаменитою мерзенною посмішкою, з якою він раніше стикався лише на роботі, і заходилася злизувати сік кавуна зі своєї долоні.

Тим не менш, вечір цілком міг закінчитись сексом. Не пристрасним, а сердитим. У ньому Ронель намагався б викликати в собі трохи бажання й ерекції, лише заради того, щоб Ренана взяла свої слова назад. Можливо. Хтозна. Але в кишені його сорочки завібрував мобільний, саме там, де мало би бути його серце, і вечір опустився нижче плінтуса.

— Вибач, що турбую тебе посеред зустрічі з німцями, — почув він сповнений ненависті голос Нееви з особливим наголосом на слові «німці», немовби вона мала на увазі самого Гітлера.

— Не мели дурниць, люба, ти мене зовсім не турбуєш. Ми щойно закінчили, — сказав Ронель, — підлизуючись до Нееви так, як він звик завжди робити з клієнтами. Для більшої правдоподібності він навіть кинув Ренані кілька слів англійською. — It’s my wife. She says hello [2] Це моя дружина. Вона переказує вітання (англ.). .

Ренана одразу ж голосно відригнула у відповідь.

— Пан Маттенкльотт також переказує вітання, — сказав Ронель, боячись, що Неева могла почути її гидку відрижку, і швидко додав: — Думаю, він трохи перебрав. Я завезу їх з Інґо до готелю і приїду додому.

— Ронелю, — дорікнула йому Неева з іншого кінця лінії. — Я зателефонувала не для того, щоб довідатися, коли ти повертаєшся додому. Я зателефонувала сказати тобі дещо.

— Я знаю, знаю. Вибач, — автоматично вибачився Ронель, намагаючись вихопити пульт у Ренани, яка робила гучніше.

— Твій пес, — додала Неева після нетривалої мовчанки. — Він утік.

Коли пес бере невеличку тонку пилку і перепилює ґрати у вікні ванної, а потім спускається вниз кількома зв’язаними між собою простирадлами, можна сказати: «Пес утік». Але коли ви гуляєте з ним по вулиці і він не на повідку, а через годину усвідомлюєте, що його ніде не видно, йдеться про персональний прокол. Покладання провини на Дарка було б несправедливим.

— Певно, він нюхав бордюр або стовп, а коли підняв очі, то усвідомив, що тебе поруч немає, — сказав він Нееві докірливим тоном, коли вони йшли вулицею Короля Ґеорґа, намагаючись реконструювати маршрут тієї катастрофічної вечірньої прогулянки. — Скільки разів я казав тобі не випускати його з поля зору?

— Скажи мені, — промовила Неева, зупинившись посеред вулиці, як дружина зупиняється перед тим, як влаштувати сцену, — що саме ти намагаєшся мені сказати? Що я недостатньо добра нянька для твого смердючого пса? Що я не гуляю з ним відповідно до правил Міжнародної асоціації вигулювачів собак? Якби ти був удома замість того, щоб трахатися зі своїми німцями, ти б міг вивести його на прогулянку сам і нічого такого не трапилося б.

Ронель міг понарікати на те, які він самовіддано рве дупу на роботі, щоб забезпечити родину їжею, але з тактичних міркувань вирішив помовчати. У світі бізнесу він засвоїв одну з найважливіших речей — не доходити до точки неповернення. Завжди слід залишати якомога більше відкритих варіантів. Часто-густо це означає не говорити або не робити те, що хочеш сказати або зробити. Наприклад, щойно йому дуже закортіло з усієї сили вдарити Нееву по гомілці. Не лише тому, що вона дозволила Даркові втекти, а також тому, що вона не назвала його власним іменем, наполягаючи на епітеті «смердючий», а ще тому, що вона відмовилася взяти на себе відповідальність за свої дії і повелася так, немовби ця жахлива трагедія була Божим способом покарання Ронела, а не її власною егоїстичною та безвідповідальною помилкою. Він не копнув її в гомілку з усієї сили, тому що, як щойно було згадано, це була би точка неповернення. Натомість з холоднокровністю та самовладанням, що їх так часто виявляють убивці, які очищують місце злочину та позбуваються трупів своїх жертв, Ронель порадив їй піти додому і чекати, якби раптом хтось зателефонував з інформацією про Дарка.

— Хто тобі подзвонить? — зареготала Неева. — Твій тупий пес із таксофона? Чи викрадачі з пропозицією викупу? Навіть якби хтось його знайшов, вони не знають нашого телефонного номера.