Богдан Логвиненко - Saint Porno. Історія про кіно і тіло

Суспільство, у якому бере лише чоловік, приречене на сексуальну відсталість. Нас вчать, що чоловіки лише беруть, вони думають тільки про секс, як оволодіти нами, як нас трахнути. Вони нас беруть, а ми віддаємося. Суспільство кричить: «Не дай їм собою заволодіти!»

Щоразу, коли це чую, мені хочеться крикнути у відповідь: «Ей, ви що, серйозно все це? Хочу брати, я не хочу лише давати! Хочу сама заплатити й отримати якісний секс!»

Безперечно, хлопець з Тургенівської мені заплатив. Але я готова була заплатити йому, знаєш. Я хотіла б, аби в мене була така можливість, тільки й всього.

З Максом ми вперше зустрілися за кілька тижнів після цього. Я прийшла до нього додому, він, зрештою, мене одразу туди покликав, але ми спершу зустрілися на вулиці. Я все ще боюся маніяків, боюся в цілому нашого суспільства, у якому жінка дуже беззахисна. Я не маю на увазі, що жінки слабкі і потребують захисту, ні, я про інше. Ось жінка йде в гості до чоловіка, якого не знає, щоб зайнятись з ним сексом, — це в найбільш негативному трактуванні повія, а чувак, він же запрошує й оплачує, начебто отримуючи право робити з цією жінкою що завгодно. Він хто? Як суспільство трактує цього чоловіка? Ніяк, бо він чоловік. Чоловік — це чоловік, йому необхідні повії, а жінка — берегиня. Вона — або свята і береже свій рід, або повія, не інакше.

Максу було років двадцять п’ять, він був найбільш простецьким хлопаком, не надміру привабливим, але симпатичним. У нього була страшенно дивна еклектика у квартирі — ремонт явно не робився кілька десятків років, всюди стояли старі меблі, але в кімнаті на стіні висіла найкрутіша плазма, яку я коли-небудь бачила.

Він перший мені почав говорити про цю плазму, я б сама не звернула уваги. Мене взагалі мало обходять матеріальні речі. Телевізор? Не дивилася його вже багато років. Кіно — так, але навряд чи я б віддала купу грошей за можливість сидіти вдома і дивитись кіно ніби як у кінотеатрі. Це видається мені дуже сумнівним задоволенням.

Зрештою, Макс увімкнув якусь комедію, і фільм був настільки дурнуватим, що ми б нічого не втратили, переглядаючи його, наприклад, з екрану мобільного.

Я запропонувала подивитися якесь порно. Зрештою, я відчувала, що він чогось хоче. Але він і далі щось мені розповідав про свій великий телевізор. Це було досить смішно, наче він дотримувався правила про те, що коли в тебе маленький член і великий телевізор — краще мовчи про член і розповідай про телевізор. Довше, якомога довше розповідай. Так, щоб, коли ти вже нарешті дістанеш свій мікрочлен, вона все ще думала про телевізор.

Не люблю людей, які настільки сильно залежні від суспільних комплексів. Розмір члену не має такого значення, як те, що вміє робити хлопець у ліжку. В мене, наприклад, маленькі груди. Можна сказати, що взагалі нема. Дівчата з такими грудьми часто соромляться навіть роздягатись перед хлопцями, яких знають багато років. Мовляв, хлопці побачать, що вони виглядають як мужики. Перший розмір — сміялися в останніх класах середньої школи, ха-ха, перший розмір, покажи сіськи, перший розмір, мужик, мужик! Оксана-мужик, називали мою подругу, у якої груди були ще менші, ніж мої, щоправда, вона була значно вищою і її малі груди виглядали ще більш непропорційно. Оксана-мужик — дражнились хлопці, а я ставала на її захист, хоча сама ризикувала стати мужиком. Мене завжди драконили, просто доводили до стану невпинної агресії люди, які знущалися з фізичних вад інших. Зрештою, хіба малі груди — це вада? Я ніколи не розуміла, чому худі так хочуть стати гладкішими, а гладкі — худішими, маленькі — високими, а високі — нарікають на свій зріст. Не любити своє тіло — це жіноча тенденція. Я своє, щоправда, полюбила, але про це я ще розповім.

Згодом ми з Максом все ж включили якусь еротику. Порно в нього не було, хоча, мені здається, він просто соромився його показувати. Макс не міг наважитися до мене доторкнутися, тому я перша взяла його за руку. Він весь тремтів, але мені не було від цього смішно, швидше навпаки — цей стан передавався, і я сама почала боятися його. Не знаю, на що люди здатні в таких ситуаціях. Мені хотілося йому допомогти, я відчувала, що він мене сюди покликав не для сексу, він боявся дівчат, і йому потрібна була допомога психіатра, я сьогодні була його практичним психіатром, прийняла на себе цю місію. Він був паралізований, просто не міг рухатися. Я дуже ніжно робила йому масаж, він все більше й більше тремтів. Все пройшло, напевно, лише після того, як ми таки переспали. Я постійно казала йому щось підбадьорливе, але відчувала, як це одночасно і заспокоювало, і ще більше нервувало його. З одного боку — він заспокоювався, бо коли переживаєш, що в тебе маленький, а дівчина робить комплімент, ти заспокоюєшся, але це такий делікатний комплімент, що досить швидко приходять сумніви, ти від них не маєш куди сховатися, сумніви тебе мучать і не дають зосередитись на крутості твого власного члену, на хорошому відгуку про нього, щойно прослуханому, тому що жінки в цьому суспільстві — повії, вони повії, так тебе вчила мама, так кажуть у школі і в інституті, що ти вдяглась як повія, що ти ходиш гуляти вночі, ти шо, шлюха? Вони всі шлюхи, запам’ятай, хлопчику, вони щодня сплять з ким попало, вони всім роблять такі компліменти, все, чого хочуть жінки, — це лише твоїх грошей. Запам’ятай, хлопчику, кажуть тобі голому на медогляді у військкоматі, вони не можуть нічого хотіти, ану випрямся, тебе жодна дівчина не полюбить, каже тобі хірург, цілком голому і тремтячому в холодному кабінеті, він дивиться на твій маленький член, цей хірург, що бачив мільйон членів і кожному казав випрямитись, і ти випрямляєшся, бо інакше тебе жодна дівчина не полюбить, такого скрюченого в цьому гнилому процвілому кабінеті, тобто в цьому кабінеті ніхто ніколи й нікого не полюбить, це зрозуміло, але йдеться про тебе, про те, що дівчата тебе не полюблять ніколи взагалі. Дівчата — шльондри, але тебе такого, скрюченого, вони не полюблять навіть за гроші. А якщо за гроші і полюблять, то все одно будуть дивитися на твій зморшок від холоду і говорити, боже, який прекрасний, зручний і довгий шуруповерт.