Богдан Логвиненко - Saint Porno. Історія про кіно і тіло

Я подумала про це, але швидко забула цю теорію. Згодом я не раз до цього поверталася. Думаю, що десь так і є. В нас живе безліч різних проявів нас самих, і ми завжди чимось жертвуємо. Це якщо коротко описати цінності і передати у кількох словах розмови того середовища. Ні, я їх абсолютно не засуджую, просто вони завжди жертвують одним заради іншого. Свободою і сексуальністю заради розкоші. Жінки більш правильні, релігійні, підкорені соціальним правилам і нормам, часто жертвують свободою і сексуальністю заради правильної і канонічної родини, заради схвалення соціуму і найвіддаленіших родичів своїх далеких друзів. Чи завжди вони хочуть цього? Не впевнена, я дуже мало знаю сімей, у яких батьки святкують успішний срібний чи, тим більше, золотий шлюб. Знаю кількох, і це не найкращі історії.

Виходить так, що суспільство бореться за цінності, які саме не в змозі підтримувати. Люди — не тварини, каже тобі суспільство, вони не можуть, як тварини, трахатися з ким попало. Люди вибирають собі партнера на все життя, кажуть у школі та інституті. Але ж можна використати це саме твердження і повернути його на сто вісімдесят градусів. Люди — не тварини, це які-небудь птахи-носороги чи чаплі вибирають собі партнера на все життя. Коли кидаються такими узагальненнями — «люди не тварини», мені завжди хочеться запитати: «Чи добре ви вчили зоологію?» Так, звучить це дуже романтично, але ж люди не птахи, не вміють літати, не серуть під час споживання їжі, бо мають шлунок, у якому все значно довше перетравлюється, є мозок, у якому постійно триває і кипить розумовий процес. Кожна людина змінюється, живе своїм життям, і тільки люди, що починають жити чужими життями, здатні на вічний союз. Або слабкі люди, що вміють пристосовуються до інших, або безмежно сильні у своїх дипломатичних навичках, люди, що здатні передбачити будь-який сімейний теракт і конфлікт, уникнути найменшого зіткнення, тому, хоч як це парадоксально, тільки найсильніші і найслабкіші здатні дожити до золотого шлюбу, пройти крізь усе, перемогти або прогнутися. Що ж робити з усіма іншими? А всі інші будуть грішити. Все життя зраджувати, соромитись, вдавати з себе когось іншого, брехати і прикидатися, замовчувати свою суть, впадати в депресії від того, що вони «неправильні», не такі, якими мають бути за суспільними канонами.

Сексуальність — поза канонами, вона не підкорюється ні наказам мозку, ні наказам зовнішнього середовища. Мені дуже сумно, що більшість людей не експериментують, не пробують спати з різними типажами людей, аби виявити для себе найбільш правильний. Я не впевнена, що усі люди до такого готові, тому абсурдно було б засуджувати тих, хто не вміє давати волю своїй сексуальності. Мені дивно, коли мої думки хтось сприймає за догми. Ні, я можу помилятися. Але досвід мені підказує, що моя сексуальність живе паралельним життям. Вона — не я, і я готова виводити її погуляти.

Не знаю, як тобі про це сказати. Напевно, це буде звучати як заклик до вступу до моєї секти. Я знаю, що таке секти і як вони схиляють до себе слухачів через історії власного успіху, історії свого просвітлення. Думаю, це можна сказати, бо я не збираю власну секту і не записуюсь у новочасні пастори. З іншого боку — це, напевно, неприємно тим, з ким я провела стільки часу разом. Коротше, тоді я ще вела лік своїх партнерів. У щоденнику. Я записувала й описувала всіх, в мене детально були описані враження, які залишилися, емоції, які я отримала. І от у мене був такий «топ». Я ніколи не займалася сексом для кількості, в мені ніколи не було ніякого спортивного інтересу, але я завжди хотіла записувати все. Просто чоловіки — це були мої подорожі і мої відкриття. Скласти з людей топ мені допоміг щоденник, я просто перечитувала усі записи і вирішила їх систематизувати. Більшість із цієї десятки кращих чоловіків у ліжку — нічого спільного зі мною не мають взагалі. Ми дуже різні люди, але нам неймовірно добре трахатися.

Я зареєструвалася на сайті, звідки фотографи запрошували дівчат на різні ню-фотосесії. В мене вже було кілька фотографій, які зробила та пара з Пітера. Плюс іще кілька я зробила собі сама. Трохи страшно було, чим це може виявитись. Але адреналін прискорював процеси боротьби зі страхом.

Мене запросили на кілька фотосесій у Москві, я поїхала туди сама. Автостопом. Поїхала на тиждень і зупинилась у знайомого. Інша країна, інші, зовсім інші звичаї, абсолютно інші люди, я це відчула відразу, незважаючи на те, що я з російськомовного середовища і з російськомовного міста, — тут люди відрізнялися кардинально. За кілька днів я знялася в одній з фотосесій. Напруга трішки спала, бо я готувалася морально до неї, очікувала, м’яко кажучи, всякого. Наприклад, мені завжди розповідали, що фотографи — це чуваки, які заманюють дівчат у свої апартаменти, щоб потім з ними просто переспати. Звісно, можна подумати, з ким ця шльондра тільки не спала? Але я спала добровільно з усіма моїми як бойфрендами, так і клієнтами. Коли ти йдеш на щось нове — це завжди збільшення ризиків. Я безліч разів відмовлялася від сексу і боялася зґвалтування. Цей страх неможливо подолати, бо всупереч декларативній рівності — жінка залишається слабкішою, за природою, вона так чи інакше стає об’єктом зґвалтування значно частіше за чоловіка, і гендерна рівність, — справжня, а не формальна, як зараз, — це шлях, який ці шальки похитне за рахунок зміни принципу дає-бере. Дахабраха, давати-брати, обидва учасники сексуального акту і дають, і беруть, в іншому разі — це зґвалтування. Якщо жінку підкуповують і вона лише дає, не отримуючи від цього жодного задоволення, а чоловік лише бере — це зґвалтування із підкупом. Будь-яке непевне знайомство, будь-що нове, що має сексуальний підтекст, — так чи інакше збільшує ризик. Якщо ти йдеш на ню-фотосесію, де фотограф — чоловік, відразу ж з’являються невідворотні і несвідомі думки. Але сидіти дома взагалі безпечніше, ніж ходити по вулиці, вдома тепло і комфортно. Тільки це не про мене.