Деніел Кіз - Таємнича історія Біллі Міллігана

Пані Мур засвідчує, що не намагалася піти від пана Міллігана, бо прагнула зберегти сім’ю. І тільки після того, як діти висунули їй ультиматум, вона подала на розлучення.

Далі для протоколу зачитали звіт Південно-західного центру, підготований Каролін і Тернер.

Після цього на черзі були свідчення Джима, брата Біллі:

Джеймс Мілліган засвідчує, що Чалмер Мілліган часто брав Джеймса та Біллі на родинну ферму, де був хлів. Тоді вітчим відсилав Джеймса полювати на кролів, а Біллі велів залишатися з ним. Щоразу як Джеймс повертався, Біллі був у сльозах. Часто Біллі зізнавався Джеймсу, що вітчим робив йому боляче. Але якщо Чалмеру траплялося почути, що Біллі щось розповідає Джеймсу, той казав: «Нічого ж не сталося у хліві, адже так, Білле?» Біллі, котрий смертельно боявся вітчима, відповідав, що ні, нічого не сталося. А Чалмер зазвичай казав із притиском: «Ми ж не хочемо засмутити твою маму, правда ж?» На зворотному шляху він купував Джеймсу і Біллі морозиво.

Джеймс Мілліган також підтверджує факти знущань вітчима з Біллі вдома.

О пів на першу дня суддя Флаверс запитав, чи хоче якась зі сторін сказати заключне слово. І захист, і обвинувачення відмовилися.

Суддя відхилив звинувачення у першому зґвалтуванні, вказуючи на відсутність доказів і на абсолютно інший почерк.

— Тепер перейдімо до заяви захисту про те, що злочини були вчинені підсудним під впливом психічного розладу, — провадив суддя Флаверс. — На користь цього свідчать результати медичної експертизи, з якими погоджується як сторона захисту, так і сторона обвинувачення. Усі психіатри засвідчують, що на момент скоєння злочинів, у яких він обвинувачується, підсудний страждав на душевну недугу. Через свій психічний стан він був неспроможний відрізнити правильні вчинки від неправильних і не володів собою, через що не міг утриматись від їх скоєння.

Ґері затамував подих.

— Оскільки немає нічого, що спростовувало б свідчення психіатрів, — продовжував суддя Флаверс, — то суду залишається тільки винести вирок на основі наданих доказів і визнати підсудного невинуватим на підставі неосудності.

Суддя Флаверс постановив передати Біллі Міллігана під нагляд суду у справах опікунства і психічного здоров’я в окрузі Франклін, тричі стукнув молотком і розпустив слухання.

Джуді хотілось розплакатись, але вона опанувала себе. Вона обняла Біллі, а тоді потягнула його до кімнати очікування, щоб уникнути натовпу. Дороті Тернер, Стелла Каролін і багато інших підходили привітати Біллі, і в усіх на очах Джуді помітила сльози.

Тільки Ґері задумливо стояв трохи осторонь, обіпершись на стіну і склавши руки на грудях. Це була виснажлива боротьба, що часто позбавляла адвоката сну і ледь не зруйнувала його шлюб, однак скоро все мало скінчитись.

— Гаразд, Біллі, — сказав він, — тепер ми повинні сходити до судді Меткалфа. Але перед тим треба спуститися до вестибюлю і кинути кістку тій зграї писак і телевізійників.

— А не можна вийти через чорний хід?

Ґері похитав головою.

— Ми перемогли. Не варто налаштовувати пресу проти себе. Вони там уже казна-скільки годин чекають. Тобі слід показатися перед камерами і відповісти на кілька запитань. Ми ж не хочемо, аби вони потім розповідали, що ми вислизнули через чорний хід, мов злодії.

Коли Ґері ввів Біллі до вестибюлю, їх оточили кореспонденти та оператори, що знімали просто на ходу.

— Як почуваєтесь, пане Міллігане?

— Добре.

— Тепер, коли суд уже позаду, ви з оптимізмом дивитесь у майбутнє?

— Не зовсім.

— Чому ж ні?

— Ну, — пояснив Біллі, — попереду ще багато труднощів.

— Що ви плануєте робити далі?

— Я хочу знову стати повноцінним членом суспільства. Почати життя з чистого аркуша.

Ґері легенько підштовхнув Біллі у спину, і вони рушили вперед. Піднявшись на восьмий поверх, де був кабінет судді Меткалфа, вони дізналися, що суддя пішов обідати і їм доведеться зачекати до першої години.

Берні Явич зателефонував кожній із жертв, як і обіцяв, щоб розповісти, як минуло слухання. «Враховуючи наявні докази і вимоги закону, — сказав він, — я щиро вважаю, що суддя Флаверс ухвалив правильне рішення». Террі Шерман із ним погодився.

По обіді суддя Меткалф проглянув рекомендації психіатрів і постановив, щоб Міллігана відіслали на лікування до Афінського центру психічного здоров’я під опіку лікаря Девіда Кола.

Біллі провели до конференц-зали, де Джен Раян, репортерка Шостого каналу, яка готувала для Фонду захисту дітей від жорстокого поводження документальний фільм про долю Біллі, поставила юнакові декілька запитань і відзняла трохи відео. Джуді й Ґері кудись викликали, і вони ще не встигли повернутись, коли у двері конференц-зали постукав офіцер і сказав, що Біллі пора вирушати до Афін.