Деніел Кіз - Таємнича історія Біллі Міллігана

«Пацієнт стверджує, — писав лікар Джордж, — що Мілліган старший піддавав свою дружину і дітей фізичному насильству, а сам пацієнт був жертвою його садистських знущань і сексуальної наруги, включно з анальними коїтусами. Акти сексуального насильства почалися, коли пацієнтові було вісім чи дев’ять, і періодично траплялись упродовж року, здебільшого на фермі, де пацієнт часто залишався з вітчимом наодинці. За його словами, він боявся, що вітчим його вб’є, оскільки той погрожував «закопати його у хліві, а матері сказати, що він утік із дому».

Аналізуючи психодинаміку цього випадку, Гардинг зазначив, що позаяк справжній батько Міллігана вчинив самогубство, хлопчик ріс без батьківської уваги та опіки, а також «пройнявся безпідставним, але глибоким почуттям провини, яке в результаті породило в ньому тривожність, внутрішній конфлікт і гіпертрофовану схильність до фантазій». Він, таким чином, «став легкою здобиччю для свого вітчима, Чалмера Міллігана, котрий скористався з того, що дитина тягнеться до дорослих за ласкою й піклуванням, і виміщав на ній свої фрустрації шляхом тортур і сексуальної експлуатації».

Коли вітчим бив його матір, маленький Мілліган, уже добре знаючи, як воно — бути на її місці, почав «відчувати її біль і жах». Це призвело до того, що в нього розвинувся «один із видів тривожного розладу, за якого пацієнт живе у нестабільному світі своїх фантазій, закони якого настільки ж непослідовні й непередбачувані, як ті, що діють у снах. У поєднанні з приниженнями, катуванням і сексуальною наругою це спричинило у хлопчика систематичну дисоціацію».

Висновки лікаря Джорджа Гардинга були такими: «На мою думку, пацієнт успішно впорався зі злиттям своїх особистостей в одне ціле, а тому тепер може постати перед судом […] але я також вважаю, що пацієнт страждає на психічний розлад і що під впливом цього розладу він не здатен був контролювати свої дії в момент скоєння злочинів, тобто в другій половині жовтня 1977 року».

19 вересня Джуді Стівенсон подала до суду клопотання, щоб початкову заяву адвокатів про «невинуватість» підзахисного замінили на «невинуватість на підставі неосудності».

На той час інформація про Мілліганове розщеплення особистості ще не набула розголосу. Знали про діагноз юнака тільки люди, що мали стосунок до його лікування, а також обвинувачі й суддя. Громадські захисники наполягали на тому, аби стан психіки Міллігана тримали в таємниці, бо і лікування юнака, і судовий процес постраждають, якщо преса здійме довкола цієї справи галас.

Берні Явич погодився. Професійна етика обвинувача підказувала йому не оприлюднювати жодних подробиць про підсудного, поки вони не пролунали офіційно з трибуни для свідків.

Одначе 27 вересня на першій шпальті «Колумбус Сітізен Джорнал» замайоріли аршинні літери:

ОСОБИСТОСТЕЙ «СПАЯЛИ» ЗАДЛЯ СУДОВОГО СЛУХАННЯ

У ТІЛІ ЙМОВІРНОГО ҐВАЛТІВНИКА «ЖИВЕ» ДЕСЯТЕРО ЛЮДЕЙ

Коли про цю статтю в ранковій газеті дізналися у шпиталі Гардинга, лікарі вмовили Біллі, щоб той розповів свою історію решті пацієнтів: нехай краще дізнаються про все від нього, ніж зі сторонніх джерел. На груповому занятті юнак розповів про те, в яких злочинах його звинувачують, і пояснив, що не усвідомлював скоєного, бо в той час іще страждав на розщеплення особистості.

Потім сенсацію підхопили вечірні теленовини, і Біллі того вечора пішов до своєї палати у сльозах.

За кілька днів Біллі написав портрет вродливої дівчини зі скорботними очима. Як сказала сестра Нан Ґрейвз, Біллі пояснив їй, що це — Адалана.

3 жовтня Міллігана провідав Ґері Швайкарт. Він приїхав на своєму універсалі з просторим багажником, щоб на зворотному шляху прихопити з собою деякі полотна Біллі. Адвокат пояснив, що Джуді Стівенсон вирушила з чоловіком на відпочинок до Італії, тому пропустить слухання, на якому буде вирішуватися, чи може Біллі в його теперішньому стані постати перед судом, але вона неодмінно повернеться до початку судового процесу. Ґері трохи погуляв і погомонів із Біллі, намагаючись підготувати юнака до того, що на слухання йому доведеться очікувати у в’язниці округу Франклін, а також до ймовірності програти суд.

Лікар Джордж був переконаний, що Біллі став цілісною особистістю. Психіатр більше не помічав у хлопця випадків дисоціації, і схоже було, що в характері Біллі поєдналися всі особливості, які раніше були притаманні різним його внутрішнім «я». Спочатку та чи інша ознака виразно проступала на загальному тлі, але поступово межі між ними стерлись, утворивши однорідну сукупність рис. Персонал шпиталю теж це зауважив. Нині в Біллі Міллігані можна було водночас розгледіти прикмети всіх особистостей. Лікар Джордж оголосив, що роботу з пацієнтом завершено.