Деніел Кіз - Таємнича історія Біллі Міллігана

Охоронець так шарпнувся назад, що аж заточився, і побіг натискати тривожну кнопку.

— Святі небеса, Міллігане, — проказав Гілл.

— Він малюнок Крістін водою облив. Тсе не є добре — нишчити роботу діточок.

У коридор влетіло шестеро офіцерів, але коли вони наблизились до камери Міллігана, той уже спокійно сидів на підлозі — з дещо остовпілим виразом обличчя.

— Тобі це так не минеться, сучий ти сину! — заволав той самий охоронець. — Це псування державного майна!

Томмі прихилився спиною до стіни, пихато заклав руки за голову і сказав:

— До дупи державне майно.

У листі до судді Флаверса, датованому 13 березня 1978 року, лікар Гардинг писав: «Спираючись на результати обстеження, я дійшов такого висновку: Вільяма С. Міллігана слід визнати недієздатним, оскільки він не спроможний посприяти своєму захисту в суді. У нього спостерігається брак емоційної цільності, необхідної для того, щоб виступити на свій захист чи опротестувати заяви свідків. Він здатен з’явитись у залі суду лише суто фізично, тоді як забезпечити його повноцінну свідому присутність на процесі наразі неможливо».

Тепер психіатр мав ухвалити ще одне рішення. І Швайкарт, і Явич попрохали його не обмежуватися висновком про недієздатність Міллігана, а покласти того на лікування до шпиталю Гардинга.

Джордж Гардинг вагався. Його приємно вразило те, що прокурор Явич побував на психіатричному обстеженні підсудного. Вельми незвичайний крок для обвинувача. Швайкарт і Явич запевнили лікаря, що на нього не чіплятимуть ярлик експерта сторони захисту чи сторони обвинувачення, бо вони заздалегідь домовилися внести його звіт до судового протоколу під грифом «за взаємною згодою сторін». Хіба ж міг Гардинг відмовити, коли і захист, і обвинувачення дружно просили його про послугу?

Як головний лікар шпиталю Гардинга, він звернувся з клопотанням до управителя і фінансового розпорядника.

— У шпиталі Гардинга ніколи не поверталися спиною до складних випадків, — сказав він. — Ми не з тих, хто береться тільки за елементарні справи.

Завдяки наполегливій рекомендації Джорджа Гардинга, котрий наголошував, що це дасть лікарям можливість навчитися чогось новому, а шпиталю в цілому — зробити значний внесок у теорію психіатрії, комітет погодився прийняти Вільяма Міллігана на три місяці — термін, ухвалений судом.

14 березня Гілл і ще один офіцер прийшли за Мілліганом.

— Тебе хочуть бачити внизу, — сказав охоронець, — але шериф наполягає, щоб на тобі була гамівна сорочка.

Мілліган, не опираючись, дозволив надягти на себе сорочку і покірно пішов із конвоїрами до ліфта.

Джуді й Ґері чекали на свого клієнта просто в коридорі — їм кортіло якнайшвидше повідомити добрі новини. Коли відчинилися двері ліфта, перед їхніми очима постала така картина: Рас Гілл та інший охоронець із роззявленими від подиву ротами витріщаються на Міллігана, котрий переступає через гамівну сорочку, з якої щойно вислизнув.

— Чудасія та й годі, — пробелькотів охоронець.

— Я ж казав, що вона мене не стримає. Як і жодна в’язниця чи божевільня.

— Томмі, це ти? — запитала Джуді.

— Власною персоною, — пирхнув той.

— Ходи-но сюди, — звелів Ґері, затягуючи юнака до кімнати. — Є розмова.

Томмі випручався з міцної хватки Ґері.

— У чому річ?

— У нас хороші новини, — відповіла Джуді.

— Лікар Джордж Гардинг люб’язно погодився прийняти тебе до шпиталю Гардинга для досудового нагляду й лікування, — повідомив Ґері.

— І що це означає?

— Тепер є два варіанти розвитку подій, — пояснила Джуді. — За якийсь час тебе можуть оголосити дієздатним, і тоді судове слухання таки відбудеться. Або ж тебе остаточно визнають неосудним і тоді всі звинувачення будуть зняті. Прокурори на це пристали, і суддя Флаверс постановив, аби наступного тижня тебе перевели звідсіля до шпиталю Гардинга. Та є одне «але».

— Завжди є якесь «але», — буркнув Томмі.

Ґері нахилився до нього і сказав, постукуючи вказівним пальцем по столу:

— Лікарка Вілбур запевнила суддю, що люди з розщепленням особистості ніколи не порушують свого слова. Вона знає, що ви не легковажите обіцянками.

— То й що?

— Суддя Флаверс каже, що тебе звільнять і переведуть до шпиталю Гардинга, тільки якщо ти заприсягнешся звідтіля не тікати.

Томмі схрестив руки на грудях.

— До біса. Я такого не обіцятиму.

— Ти мусиш! — гримнув Ґері. — Трясця! Ми зі шкури пнулись, аби тебе не запроторили до Ліми, а ти тепер капризуєш?