Деніел Кіз - Таємнича історія Біллі Міллігана

До письменника надійшов лист від іншого пацієнта з Ліми, датований 30 січня:

Шановний пане,

дозвольте одразу перейти до суті. До Білла приїздив його адвокат. Не минуло й доби, як Білла перевели з п’ятого блоку відділення інтенсивної терапії до дев’ятого. У дев’ятому блоці жорсткіший режим, аніж у п’ятому.

Рішення про переведення проштовхнули на щоденних зборах персоналу. Для Білла ця звістка стала несподіваним ударом, але він тримався добре. […]

Тепер я можу перекинутися з ним словом лише під час групової прогулянки. Оце так я дізнався, що на Білла чинять великий тиск. Він сказав, що його відрізали від зовнішнього світу, заборонивши побачення, листування й телефонні дзвінки, і знімуть заборону тільки в тому разі, якщо він звільнить своїх адвокатів. Йому також звеліли припинити роботу над книжкою. Його залякують санітари. (Мене теж було звинуватили в тому, що я допомагаю Біллу з книжкою, і я зрозумів, що в шпиталі дуже не хочуть, аби ця книжка побачила світ.)

Мені сказали, що до кінця свого терміну перебування в Лімі Білл скнітиме в блоці з найсуворішим режимом. […]

[Ім’я пацієнта не вказується з етичних міркувань]

12 березня письменник отримав листа сербохорватською мовою з поштовим штемпелем Ліми. Почерк був незнайомий.

Subata Mart Osmi 1980

Kako ste? Kazma nadamo. Zaluta Vreme. Ne lečenje Billy je spavanje. On je U redu ne brinite. I dem na pega. Učinicu sve šta mogu za gaň možete ra čunati na mene «Nužda ne poznaje zakona».

Nemojete se

Ragen

Письменник переклав листа так:

Субота, 8 березня 1980 року

Як ваші справи? Сподіваюсь, у вас усе добре. Я втрачаю час. Біллі більше не отримує лікування: він знову заснув. Але не хвилюйтесь, усе з ним буде гаразд. Тепер я буду за головного і зроблю для нього все, що зможу. Покладіться на мене. «Необхідність не знає закону».

Рейджен

У подальші місяці я підтримував зв’язок із Біллі тільки через листування й телефонні розмови. Він не полишав надії, що апеляційний суд скасує вирок, за яким його відіслали до Ліми, і він зможе повернутись до Афін, аби продовжити лікування в лікаря Кола.

14 квітня 1980 року, на повторному перегляді справи Міллігана, суддя Кінворті відхилив скаргу, яку захисник Біллі подав проти Рональда Габбарда, коменданта шпиталю в Лімі, та Льюїса Лінднера, головного лікаря. Адвокат звинувачував їх у зневазі до суду, оскільки ті проігнорували вказівку лікувати Біллі від синдрому множинної особистості. Попри це суддя постановив, що Біллі повинен залишатись у Лімі.

Протягом майже всього 1979 року Законодавчі збори штату Огайо працювали над змінами до чинного законодавства стосовно осіб, які скоїли злочини, але були визнані невинними на підставі божевілля. Політики вирішили надати окружному прокуророві право вимагати, щоб питання про переведення хворого до установи з менш суворим режимом (що раніше передбачалось законом), тепер вирішував суд за місцем скоєння злочину. Термін, через який пацієнт міг попросити про перегляд справи, подовжили з дев’яноста днів до ста вісімдесяти, і слухання тепер повинно було проводитися публічно, в присутності преси й телебачення. Невдовзі в народі ці поправки прозвали Законом «Колумбус Диспетч», або ж Законом Міллігана.

Берні Явич, котрий колись був обвинувачем у справі Міллігана, пізніше сказав мені, що був членом підкомітету Асоціації прокурорів штату Огайо, де й розроблявся проект нового закону. Явич зізнався:

— На мою думку, група була створена винятково через галас, який здійнявся довкола справи Міллігана.

Новий закон (білль № 297) пройшов у Сенаті й мав набути чинності 20 травня 1980 року. Суддя Флаверс сказав мені, що прийняли його тільки через Біллі.

1 липня 1980 року я отримав листа з поштовим штемпелем Ліми. На звороті конверта був напис друкованими літерами: «Терміново». Відкривши конверт, я побачив три аркуші, списані арабською в’яззю. Перекладач сказав, що листа написано досконалою арабською мовою. Ось уривок звідти:

Іноді я не знаю, хто я такий чи що я таке. А часом не впізнаю тих, хто мене оточує. У голові й досі відлунюють знайомі голоси, але я більше не ладен розібрати слів. Окремі обличчя мовби виринають до мене з мороку, але мені дуже страшно, бо моя свідомість розпалась на уламки.

Моя [внутрішня] сім’я не виходить зі мною на зв’язок, і то вже давно. […] Ось уже кілька тижнів справи йдуть не надто добре. Але я не маю жодного контролю над ситуацією. Мені ненависне все, що діється довкола, проте я не можу ані завадити цьому, ані щось змінити. […]