Деніел Кіз - Таємнича історія Біллі Міллігана

Наше джерело повідомило, що наказ про переведення вийшов після того, як у середу до Афінського центру психічного здоров’я, де Міллігана утримували протягом останніх десяти місяців, декілька разів телефонували зі штаб-квартири Департаменту штату Огайо у справах психічного здоров’я.

Щонайменше один із цих дзвінків був від Тімоті Моріца, голови Департаменту. […] Двоє представників Законодавчих зборів штату — демократ Майк Стинціано з Колумбуса й республіканка Клер Бол-молодша з Афін — неодноразово скаржились на те, що з ґвалтівником поводяться надміру поблажливо.

У четвер Стинціано й Бол привітали рішення відіслати Міллігана до Ліми, причому Бол додала: «Дивно, що з цим тягнули так довго».

Стинціано сказав, що він і далі стежитиме за цією справою, аби переконатися, що Міллігана не випустять із психіатричного шпиталю суворого режиму, допоки молодик становитиме бодай найменшу небезпеку для суспільства.

Через день після переведення Міллігана суддя С. Фарел Джексон із Ланкастерського суду в цивільних справах виніс ухвалу щодо клопотання Міллігана про ануляцію його зізнання в пограбуванні аптеки «Ґрей Драґстор»:

Вільям С. Мілліган зобов’язаний був надати переконливі докази на підтвердження своєї заяви, що 27 березня 1975 року він страждав на душевну недугу. […] Ретельно проаналізувавши всі свідчення, суд не вважає їх достатньо вагомими для того, аби дійти висновку, що 27 березня 1975 року Вільям С. Мілліган був недієздатним і тому не міг адекватно захищатись у суді й не усвідомлював своїх дій, коли визнавав себе винним. Таким чином, суд не вважає, що попередній вирок ґрунтувався на хибній інформації, а отже, клопотання Вільяма Стенлі Міллігана про вилучення його зізнання з матеріалів справи відхиляється.

Ґолдзбері звернувся до апеляційного суду четвертої інстанції зі скаргою на те, що суддя Джексон хибно оцінив значущість доказів, дозволивши єдиній думці лікаря Брауна переважити свідчення чотирьох висококваліфікованих психіатрів і психолога.

Ґолдзбері також подав клопотання до суду округу Аллен, що базувався в Лімі, штат Огайо. У клопотанні адвокат зазначив, що йому не дали можливості поговорити з клієнтом і що того перевели до закладу з суворішим режимом всупереч встановленій процедурі.

За тиждень у суді округу Аллен, де мали розглянути клопотання Ґолдзбері про повернення Міллігана до Афін, письменник уперше побачив Біллі в наручниках. Це був Учитель. Він ніяково посміхнувся.

Залишившись у кімнаті віч-на-віч із Ґолдзбері й письменником, Учитель розповів про те, як його лікували в Лімі весь минулий тиждень.

Головний лікар Лінднер поставив йому діагноз «псевдопсихопатична шизофренія» й прописав стелазин, психотропний засіб із тієї самої групи, що й торазин. Ці препарати відомі тим, що тільки погіршують розщеплення особистості.

Вони розмовляли, аж поки судовий пристав сповістив, що суддя готовий почати слухання. Ґолдзбері й Біллі попросили, щоб письменникові дозволили сидіти за їхнім столом, навпроти помічника генерального прокурора, Девіда Белінкі, та свідка від штату Огайо, лікаря Льюїса Лінднера, сухорлявого чоловіка з землистим обличчям, цапиною борідкою й окулярами в металевій оправі на носі. Він дивився на Міллігана з неприхованою насмішкою.

Поговоривши декілька хвилин із представниками обох сторін, суддя відмовився заслуховувати свідчення і, керуючись лише буквою закону, ухвалив рішення: оскільки суддя Джонс колись визнав шпиталь у Лімі підходящим місцем для лікування Міллігана й позаяк наприкінці листопада, коли закінчиться черговий тримісячний курс терапії, Мілліган однаково матиме право на перегляд його справи, у нинішньому слуханні немає ніякого сенсу. За шість тижнів суд збереться й вирішить, чи Мілліган досі страждає на психічну недугу і чи слід його й надалі утримувати в Лімі.

Учитель звернувся до суду:

— Розумію, мені доведеться зачекати, перш ніж я зможу продовжити лікування. Протягом минулих двох років мої лікарі повторювали мені: «Є люди, які можуть тобі допомогти, але передусім ти повинен захотіти прийняти їхню допомогу. Ти маєш цілковито довіряти своєму терапевту, своєму психіатру, команді, яка тебе лікує». Я всього лише хотів, аби суд допоміг мені якнайшвидше поновити належне лікування.

— Пане Міллігане, — озвався суддя, — дозвольте мені відповісти на вашу заяву. Мені здається, що ви чомусь виходите з помилкового припущення, ніби в шпиталі Ліми вам не нададуть належного лікування.