Деніел Кіз - Таємнича історія Біллі Міллігана

У ході перехресного допиту, який вів Стів Томпсон, довготелесий молодий колега Ґолдзбері, лікар Мілкі пояснив, що відкинув діагноз «синдром множинної особистості», бо не побачив у пацієнта ознак цієї хвороби. Психіатр, до того ж, не погоджувався з визначенням синдрому множинної особистості, поданим у другому виданні «Довідника з діагностики та статистики». Мілкі заявив:

— Я впевнений, що Мілліган не страждає на розщеплення особистості, з тієї ж причини, з якої я знаю, що він не хворіє на сифіліс: жодних ознак немає, та й по всьому.

— А які симптоми ви в нього спостерігали? — запитав Томпсон.

— Гнів, паніку. Коли щось іде не так, як того хочеться Міллігану, він казиться і діє зопалу.

Томпсон насупив брови.

— Ви хочете сказати, що гнів і депресія — це прояви психічної хвороби?

— Безумовно.

— Але хіба ж не буває в кожного з нас моментів, коли ми гніваємось або піддаємось депресії?

Мілкі обвів поглядом присутніх і стенув плечима:

— Всі ми душевнохворі.

Томпсон витріщився на свідка, а тоді щось собі занотував.

— Скажіть, Біллі вам довіряє?

— Ні.

— Чи було б його лікування ефективнішим, якби він довіряв своєму психіатрові?

— Так.

— Ваша честь, я більше не маю запитань до свідка.

Перед тим як суд пішов на перерву, Алан Ґолдзбері представив письмові свідчення лікаря Кола, які той дав під присягою три дні тому. Ґолдзбері хотів, аби їх внесли до протоколу, перш ніж він викличе інших своїх свідків — лікаря Джорджа Гардинґа-молодшого, лікарку Стеллу Каролін і психолога Дороті Тернер.

Беручи в лікаря Кола свідчення, Стів Томпсон запитав про належну процедуру лікування пацієнтів із синдромом множинної особистості.

— Лікарю, чи не могли б ви сказати, яким фундаментальним вимогам, на вашу думку, повинна відповідати програма лікування хворого з таким діагнозом?

Лікар Кол, переглядаючи свої нотатки, серед яких був і лист, який він надіслав Ґолдзбері 19 листопада, відповів розлого.

Лікування пацієнта з синдромом множинної особистості повинен здійснювати винятково фахівець у галузі психіатрії. Бажано, щоб психіатр відповідав таким критеріям:

1. Він (або вона) має визнавати, що розщеплення особистості — це реальна хвороба. За лікування не повинні братися психіатри, котрі «не вірять» у це явище.

2. Якщо психіатр не має досвіду, проте бажає лікувати такого пацієнта й приймає його діагноз, йому слід співпрацювати (чи як мінімум регулярно консультуватися) з колегою, який має відповідні знання й досвід.

3. Не завадить, щоб лікар володів технікою гіпнозу й міг за потреби застосовувати його на додачу до терапії. Це не обов’язково, але дуже бажано.

4. Лікар повинен проштудіювати все, що пишеться на тему розщеплення особистості в авторитетних джерелах, а також особисто відвідати конференцію чи семінар із цього питання.

5. Психіатр, який береться до лікування пацієнта з синдромом множинної особистості, мусить мати практично невичерпний запас терпіння й бути водночас поблажливим і наполегливим. Робота з такими хворими — це довготривалий проект. Терапія в таких випадках завжди складна й забирає багато часу та зусиль.

Ось загальні принципи лікування хворих, які страждають на синдром множинної особистості. З цією програмою погоджуються всі фахівці, котрим доводилось мати справу з такими пацієнтами.

1. Необхідно виявити й ідентифікувати всіх особистостей.

2. Далі треба з’ясувати, з якою метою кожна з них була створена.

3. Під час сеансів терапії психіатр має бути готовий працювати з усіма особистостями, намагаючись на них вплинути.

4. Лікар повинен зосередитись на тому, щоб знайти в кожній із особистостей позитивні риси й допомогти всім альтер-его дійти компромісу. Особливо це стосується тих особистостей, котрі можуть становити загрозу для самого пацієнта чи його оточення.

5. Хворий має цілковито усвідомлювати сутність і масштаб своєї проблеми. Під час лікування його потрібно підштовхнути до того, щоб він і сам робив активні кроки до одужання. Іншими словами, пацієнт повинен чітко уявляти собі лікувальний процес, а не лише пасивно приймати всі маніпуляції.

6. Слід уникати застосування антипсихотичних препаратів, оскільки нині вже добре відомо, що вони можуть поглибити розщеплення особистості та спричинити інші побічні ефекти, згубні для лікування.

І це лише невелика частина проблем, з якими стикається кожен психіатр, котрий працює з людьми, що страждають на синдром множинної особистості. Це аж ніяк не вичерпна програма лікування.