Деніел Кіз - Таємнича історія Біллі Міллігана

— Можеш зробити зі мною все що заманеться, забрати всі мої заощадження, тільки не чіпай мою сім’ю, — попрохала дівчина.

Викрадач зупинив автомобіль і знову понишпорив у гаманці Керрі. Він знайшов чекову книжку, прив’язану до рахунку, де лежало чотириста шістдесят доларів.

— Як ти гадаєш, скільки грошей тобі треба, щоб протриматись тиждень? — запитав хлопець.

— Доларів п’ятдесят-шістдесят, — відповіла Керрі, хлюпаючи носом.

— Гаразд. Тоді залиш на рахунку шістдесят доларів і випиши чек на чотириста.

Керрі здивувалась і втішилась, хоч і розуміла, що їй тепер не вистачить грошей на підручники та навчання.

— Зараз ми пограбуємо банк, — раптом сказав хлопець. — Ти підеш зі мною.

— Не піду! — палко заперечила вона. — Роби зі мною, що хочеш, але твоєю спільницею в пограбуванні я не буду.

— Ми просто зайдемо до банку й переведемо чек у готівку, — почав було наполягати викрадач, але потім, здається, передумав. — Хоча ні, через твоє рюмсання касир негайно запідозрить якийсь підступ. Ти не зможеш опанувати себе настільки, щоб показатись у банку та отримати гроші за чеком. Напартачиш тільки.

— Не думаю, що мені можна цим дорікнути, — сказала Керрі, ллючи сльози. — Я вважаю, що тримаюсь доволі непогано для людини, на яку наставили пістолет.

Хлопець у відповідь тільки крекнув.

Вони розшукали філію Національного банку штату Огайо, що розміщувалась у будинку 770 по Вест-Броуд-стрит. Там працювало касове віконце, до якого можна було під’їжджати просто на машині, не заходячи безпосередньо до банку. Поки Керрі витягала посвідчення особи, викрадач непомітно для касира тримав дівчину на мушці. Розписуючись на чеку, Керрі подумала, що можна було б написати на папірці «Допоможіть!», але хлопець пробурмотів, мовби прочитавши її думки:

— Без фокусів. Не намагайся нашкрябати щось на звороті.

Він передав касирові чек разом із посвідченням Керрі й забрав гроші.

— Можеш повідомити в поліцію, що тебе пограбували. Тоді платіж скасують, — порадив хлопець, від’їжджаючи від банку. — Скажеш їм, що зняла готівку з примусу. Таким чином грошики втратить банк, а не ти.

У середмісті, на розі Брод-стрит і Хай-стрит, їхнє авто застрягло в дорожній тисняві.

— Пересідай за кермо, — звелів хлопець. — Якщо звернешся в поліцію, не описуй моїх прикмет. Довідаюся з газет, що ти не втримала язика за зубами, — пришлю когось розібратися з тобою.

Він відчинив дверцята машини й хутко закрокував геть, миттєво розчинившись у натовпі.

Рейджен закрутив головою навсібіч, розраховуючи побачити університетську парковку, та натомість виявив, що він стоїть біля універмагу «Лазарус» і день уже давно в розпалі. Куди зник час? Запхавши руку до кишені, Рейджен намацав пачку грошей, скручену в циліндр. Що ж, отже, справу зроблено. Він таки когось пограбував, тільки не може цього пригадати.

Рейджен сів на автобус, що йшов на схід, у напрямку Рейнольдзбурґа.

Повернувшись до своєї квартири в житловому комплексі «Чаннінґвей», слов’янин поклав гроші та кредитну картку «Мастерчардж» [44] Таку назву до 1979 року мала платіжна система «Мастеркард». на полицю в гардеробній і завалився спати.

За півгодини Артур прокинувся свіжим та бадьорим і страшенно здивувався, що проспав до такої пізньої пори. Він прийняв душ. Натягуючи в гардеробній свіжу білизну, він помітив на полиці пачку грошей. Звідкіля вони тут узялись? Певно, хтось із членів «сім’ї» не сидів склавши руки. Ну, якщо вже в них є гроші, то можна купити харчів і сплатити деякі з рахунків, а передусім — черговий внесок за машину.

Артур відкинув убік повідомлення про виселення. Після того як хлопців звільнили, Джон Ваймер вимагав, щоб ті платили за квартиру. Нічого, орендна плата зачекає. Артур уже вирішив, що робити з шановним панством із агенції «Келлі та Леммон». Нехай і далі шлють свої повідомлення. Коли вони подадуть на нього позов, Аллен розповість судді, що ці добродії спонукали його піти з попереднього місця служби, а також сказали, що проживання в їхньому житловому комплексі є необхідною умовою для отримання роботи майстра. Проте варто було йому облаштуватись у новій оселі та придбати меблі в кредит, як його звільнили й тепер намагаються залишити без даху над головою.

Артур знав, що суддя дасть йому три місяці на те, щоб виїхати з квартири. І навіть після остаточного повідомлення про виселення він матиме ще три дні на переїзд. Цього часу Аллену повинно вистачити для того, щоб знайти роботу, заощадити трохи грошенят і винайняти нове помешкання.