Милан Кундера - Вальс на прощання

— Завдяки цій гожій панні ми зуміли сьогодні зняти порнографічний фільм, — сказав оператор, знайомлячи Ружену з жінкою, що простягнула їй руку і нерозбірливо пробурмотіла своє ім’я.

Ружена сіла коло оператора, який поставив перед нею склянку і налляв вина. Ружена була вдячна, адже щось таки відбувалося. Адже вона не повинна тепер думати, куди їй іти чи що робити. Не треба було вирішувати, лишити цю дитину чи позбутися її.

Урешті він таки зважився. Розрахувався з кельнером і сказав Ользі, що покине її й що вони зустрінуться після концерту.

Ольга спитала, що він робитиме, і в Якуба виникло прикре враження, наче його допитують. Він відказав, що має зустрітися зі Шкретою.

— Добре, — відказала вона, — але це не забере в тебе багато часу. Я переодягнуся й чекатиму тебе о шостій вечора. Запрошую тебе на вечерю.

Якуб провів Ольгу до дому імені Карла Маркса. Коли вона зникла в коридорі, що вів до кімнат, спитав у воротаря:

— Скажіть, будь ласка, панна Ружена вдома?

— Ні, — відказав той. — Ключ ось висить.

— Я маю дещо терміново їй сповістити, — сказав Якуб. — Ви не знаєте, де її шукати?

— Гадки не маю.

— Я нещодавно бачив її з сурмачем, який оце даватиме концерт.

— Так, я теж чув, що вона була з ним, — відказав воротар. — Зараз він має бути у клубі.

Угледівши Якуба в дверях, Шкрета, що сидів на естраді за барабаном, привітав його, махнувши паличкою. Якуб йому всміхнувся й оглянув ряди стільців, де вже сидів із десяток шанувальників. (Звісно, був поміж ними і Франтішек, що став Кліминою тінню.) Якуб теж сів, сподіваючись, що прийде сюди і медсестра.

Де можна було б іще пошукати її, міркував він. О тій порі вона могла бути у таких місцях, про які він і здогадуватися не міг. Може, спитатися сурмача? Але як підійти до нього? А що як із нею вже щось сталося? Якуб уже вирішив, що як вона помре, то ту смерть годі буде пояснити і неможливо буде викрити убивцю, який відправив її на той світ без причини. То чи повинен він привертати увагу до себе? Чи повинен він лишити якісь сліди і викликати підозру?

Але він закликав себе до опанування. Людське життя у небезпеці, й він не має права так боягузливо міркувати. Дочекавшись перерви між двома уривками, він піднявся на сцену. Шкрета радісно обернувся до нього, та Якуб притулив палець до вуст і тихо попросив його дізнатися в сурмача, де зараз може бути медсестра, з якою він годину тому бачив його у кав’ярні.

— Що вам усім треба від неї? — невдоволено буркнув Шкрета. — Де Ружена? — гукнув він сурмачеві, який зашарівся й відказав, що не знає.

— Що ж, тим гірше, — відказав на своє виправдання Якуб. — Грайте далі.

— Як тобі наш оркестр? — запитав його Шкрета.

— Чудовий, — сказав Якуб і, спустившись зі сцени, сів у залі.

Він знав, що чинить дуже погано. Якби він справді переймався Ружениним життям, то перевернув би небо і землю й поставив би всіх на ноги, щоб знайти її якомога скоріше. Та він вирушив на її пошуки тільки задля того, щоб заспокоїти своє сумління.

Він знову згадав ту мить, коли віддав їй тюбик, де була отрута. Невже і справді все сталося так швидко, що він не встиг цього усвідомити? Невже все сталося поза його свідомістю?

Якуб знав, що це неправда. Свідомість його не спала. Він знов уявив обличчя під білявим волоссям і зрозумів, що не випадково віддав медсестрі тюбик з отрутою (не через сон свідомості), це було його давнє бажання, яке довго вичікувало слушної нагоди і було таке потужне, що нагода врешті послухалася його і випала.

Він здригнувся й підвівся з місця. Бігом подався до дому імені Карла Маркса, та Ружени там і досі не було.

Що за ідилія, що за спочинок! Справжнісінький антракт усередині драми! Пречудовий полудень із трьома фавнами!

Обидві жінки, сурмачеві переслідувачки (обидва його лиха), сидять одна навпроти одної, п’ють вино з тієї самої пляшки і обидві щасливі, що перебувають тут і можуть думати про щось інше, а не про нього. Що за зворушливе єднання, що за гармонія! Пані Клімова дивиться на трьох молодиків. Колись вона належала до їхнього кола. Вона дивиться на них, наче перед нею негатив її теперішнього життя. Вона така заклопотана, а перед собою бачить чистісіньку безтурботність, вона прикута до одного чоловіка, а тут бачить трьох фавнів, що втілюють мужність у всьому її розмаїтті.

Балачка тих фавнів зводиться до одного: перебути ніч із цими двома жінками, ніч уп’ятьох. Звісно, з цього нічого не вийде, бо ж вони знають, що пан Кліма тут, але ця мета їх так приваблює, що вони прагнуть до неї, хоч і усвідомлюють її недосяжність. Пані Клімова знає, про що їм ідеться, і дає вести себе до тієї мети, адже це тільки фантазія, гра, мрійна спокуса. Вона сміється з їхніх двозначних дотепів, обмінюється підбадьорливими жартами зі своєю незнайомою спільницею й хоче, щоб цей антракт у виставі тривав якнайдовше, щоб відкласти на якомога довший час ту мить, коли вона побачить свою суперницю й погляне правді у вічі.