Милан Кундера - Вальс на прощання

— Чудово, — сказав Бертлеф. — Не варто гаяти часу, бо нерви нашого друга можуть не втримати. Знаю, що в цій країні неохоче дають дозвіл на аборти.

— Дуже неохоче, — потвердив Шкрета. — Зі мною в цій комісії є ще дві жіночки, що представляють народну владу. Вони страшенно бридкі й ненавидять усіх жінок, які до нас звертаються. Знаєте, хто найдужчі жінконенависники? Жінки. Панове, жоден чоловік, навіть пан Кліма, якого вже дві жінки хотіли вчинити винуватцем їхньої вагітності, не ставиться з такою ненавистю до жінок, як самі жінки ставляться до представниць своєї статі. Чому, на вашу думку, вони так намагаються звабити нас? А щоб подражнити і принизити своїх сестер. Господь заронив у жіночі серця ненависть до інших жінок, бо хотів, щоб рід людський весь час множився.

— Я вибачаю вам ці міркування, — сказав Бертлеф, — бо хочу негайно повернутися до справи нашого друга. Усе ж таки ви голова тієї комісії, й ті кляті бабиська роблять усе, що ви скажете.

— Авжеж, я все вирішую, але мені не хочеться там працювати. Це діло і шеляга мені не приносить. Ось ви, маестро, скільки заробляєте, наприклад, за один концерт?

Кліма сказав, і та сума вразила Шкрету.

— Частенько я думаю собі, — сказав він, — що міг би заробити трохи грошенят музикою. Я добряче граю на барабані.

— Ви граєте на барабані? — виказуючи неабиякий інтерес, запитав Кліма.

— Авжеж, — відказав Шкрета. — У народному домі в нас є піаніно і барабан. Як випадає вільна часина, я граю на барабані.

— Чудово! — вигукнув сурмач, зрадівши, що може полестити лікареві.

— Але в мене немає з ким організувати справжній оркестр. Є тільки аптекар, він добре грає на піаніно. Якось ми намагалися щось зіграти… — він замовк і замислився. — Послухайте-но! Якщо Ружена прийде на комісію…

— Аби лиш вона туди прийшла!.. — болісно зітхнув Кліма.

Шкрета нетерпляче махнув рукою.

— Та прийде із задоволенням, туди всі приходять. Але комісія вимагає присутності батька, тож вам доведеться прийти туди разом з нею. А щоб ви не їхали сюди задля такої дрібниці, то можете прибути напередодні й ми увечері дамо концерт. Сурма, піаніно, барабан. Tresfaciunt orchestrum . [1] Троє становлять оркестр (лат.) (тут і далі — прим. перекладача). Як на афішах буде ваше ім’я, то аншлаг забезпечено. Що скажете?

Кліма завжди дуже ретельно ставився до техніки своїх концертів, і ще днів зо два тому ця лікарева пропозиція видалася б йому безглуздою. Та зараз його цікавили тільки нутрощі тієї медсестри, тому на лікареве запитання він відповів з чемним ентузіазмом:

— Це було б чудово!

— Справді? Ви згодні?

— Атож.

— А що ви скажете про це? — запитав Шкрета в Бертлефа.

— Пречудова ідея. Не знаю тільки, як ви підготуєтеся за Два дні.

Замість відповіді Шкрета підвівся й попрямував до телефону. Набрав номер, та ніхто не взяв слухавку.

— Найважливіше — це негайно замовити афіші. На жаль, секретарка пішла снідати, — сказав він. — Залу ми знайдемо завиграшки. Товариство народної просвіти має організувати там антиалкогольний захід, і мій колега читатиме лекцію. Він радий буде сказати, що занедужав, і поступитися мені приміщенням. Але, звісно, треба, щоб ви приїхали у четвер увечері — маємо порепетирувати втрьох. Чи, може, не треба?

— Ні, ні, — похопився Кліма. — Це необхідно. Треба заздалегідь підготуватися.

— Я теж так гадаю, — сказав Шкрета. — Виконаємо найпопулярніший репертуар. Я чудово барабаню Saint Louis’ Blues і When The Saints Go Marching In. Та й кілька сольних номерів у мене буде, цікаво, що ви про них скажете. А сьогодні пополудні маєте якісь плани? Може, спробуємо пограти?

— Як на лихо, сьогодні пополудні доведеться вмовляти Ружену зробити аборт.

Шкрета нетерпляче відмахнувся.

— Забудьте! Погодиться вона й без умовлянь.

— Ох, пане лікарю, — благально мовив Кліма, — тоді ліпше в четвер.

Устряв Бертлеф:

— Гадаю, вам ліпше і справді порепетирувати у четвер. Наш друг сьогодні навряд чи зможе зосередитися. Та й сурму свою він, бачу, не прихопив.

— А й правда! — погодився Шкрета.

І попровадив їх до ресторану навпроти. Вони вже переходили вулицю, аж їх наздогнала медсестра і почала умовляти лікаря повернутися до кабінету. Шкрета перепросив приятелів і слухняно пішов до своїх безплідних пацієнток.

З півроку тому Ружена покинула батьківський дім у сусідньому селищі й оселилася у маленькій кімнаті в будинку імені Карла Маркса. Вона сподівалася, що зазнає бозна-якої утіхи в тому помешканні, та незабаром зрозуміла, що користувалася тією кімнатою й своєю свободою не так успішно і різноманітно, як їй ото мріялося.