Ієн Мак'юен - Горіхова шкатулка

Я пильную, слухаю, вчуся. Сьогодні рано-вранці, менш ніж за годину до світанку, була суворіша тема, ніж зазвичай. Крізь материні кістки я зіткнувся з лихим сном, замаскованим під формальну лекцію. Ситуація у світі. Експертка з міжнародних відносин, розсудлива жінка з густим глибоким голосом, повідомила мені, що зі світом не все добре. Вона розглядала два поширені емоційні стани: жалощі до себе й агресію. Кожен із них — поганий вибір для індивіда. А в поєднанні, для груп чи націй, — це згубне вариво, що останнім часом отруїло росіян в Україні, як колись раніше — їхніх друзів сербів у їхній частині світу. «Ми були принижені, тепер ми всім покажемо». Тепер, коли російська держава стала політичною рукою організованої злочинності, чергова війна в Європі вже не така немислима. На південному кордоні Литви струшено пил із танкових дивізій для Північно-Німецької низовини. Той самий дурман розпалює варварські групки на краях ісламу. Чару вихилено, здіймається той самий лемент: нас було принижено, але ми помстимося.

Лекторка додержувалася песимістичного погляду на наш вид, частину якого стабільно становлять психопати, ця людська константа. Їх вабить озброєна боротьба, байдуже, справедлива чи ні. Вони допомагають обертати місцеві суперечки на більші конфлікти. Європа, на думку лекторки, перебуває в екзистенційній кризі, дратівлива та слабка, поки розмаїття самозакоханих націоналізмів прикладається до того самого солодкого питва. Плутанина щодо цінностей, інкубована бацила антисемітизму, популяції іммігрантів, що марніють, гнівні та знуджені. Подекуди, повсюди — незнана нерівність багатства, що перетворює надбагатіїв на окрему панівну расу. Винахідливість, із якою держави здобувають нові форми розкішного озброєння, світові корпорації — способи уникати податків, а доброчесні банки — набивати себе різдвяними мільйонами. Китай, забагатий, щоби потребувати друзів чи порад, цинічно зондує кордони своїх сусідів, будує острови з тропічного піску, готується до війни, в настанні якої не сумнівається. Країни з переважним мусульманським населенням заражені релігійним пуританізмом, хворобливою сексуальністю, придушеними інноваціями. Близький Схід — атомний реактор для можливої світової війни. І зручний ворог, Сполучені Штати — навряд чи надія для світу, винні в тортурах, безпорадні перед власним священним писанням, складеним у добу напудрованих перук, — конституцією, непорушною, як Коран. Їхнє нервове населення — опасисте, перелякане, змучене невиразним гнівом, зневажливе до уряду, вбиває сон кожним новим вогнепалом. Африка, котра ще має навчитися (без)коронному номеру демократії — мирному переданню влади. Її діти, що помирають по тисячі щотижня через брак простих речей: чистої води, москітних сіток, дешевих ліків. І те, що об’єднує й вирівнює все людство, — нудні старі факти: кліматичні зміни, щезання лісів, тварин і полярної криги. Прибуткове й отруйне сільське господарство винищує природну красу. Океани перетворюються на слабку кислоту. Високо над видноколом — швидке уринозне цунамі старості, яка, хвора на рак і деменцію, розростається і вимагає турботи. І скоро, із демографічним зсувом — протилежне: катастрофічний занепад людності. Свобода слова більше не вільна, ліберальна демократія — більше не очевидний порт призначення, роботи крадуть роботу, свобода змагається у близькому бої з безпекою, соціалізм — у неласці, капіталізм — прогнилий, руйнівний і також у неласці, в полі зору — жодної альтернативи.

Підсумовуючи, лекторка сказала, що ці лиха є наслідком нашої подвійної природи. Розумної й інфантильної. Ми побудували світ, занадто складний і небезпечний, щоб наша незгідлива натура могла з ним упоратися. У цій безнадії на загальних виборах переможе надприродне. Над другою Добою раціоналізму запав присмерк. Ми були чудові, але тепер ми приречені. Двадцять хвилин. Клац.

Стривожений, я перебираю своє пуповиння. Воно слугує замість заспокійливих чоток. Чекайте, подумав я. Хоч я ще маю її перед собою в майбутньому — що не так з інфантильністю? Я чув достатньо таких розмов, щоб навчитися знаходити контраргументи. Песимізм надто легкий, навіть ласий, емблема й відзнака інтелектуалів по всьому світі. Він знімає з інтелігенції відповідальність за пошук виходу. Ми підцьковуємо самі себе темними думками з п’єс, віршів, романів і фільмів. А тепер і з коментарів. Але чому ми маємо довіряти цьому поглядові, коли людство ще ніколи не було таким багатим, таким здоровим, таким довголітнім? Коли від війн і пологів гине менше людей, ніж будь-коли раніше, —і коли ми всі маємо доступ до такого обсягу знання, до такого обсягу правди у формі науки, якого ніколи не мали? Коли делікатна чулість — до дітей, тварин, чужих релігій, невідомих, далеких іноземців — росте з дня на день? Коли сотні мільйонів піднялися над убогим животінням? Коли на Заході навіть порівняно бідні напівлежать у кріслах, зачаровані музикою, кермуючи по гладеньких магістралях на швидкості, у чотири рази вищій за швидкість кінського чвалу? Коли віспа, поліомієліт, холера, кір, висока дитяча смертність, неписьменність, публічні страти й рутинні схвалені державою тортури вигнано зі стількох країн? Ще не так давно всі ці злигодні були всюди. Коли сонячні батареї, й вітряні електростанції, й атомна енергія, й незнані винаходи вибавлять нас від стокових відходів двоокису вуглецю, й генно-модифіковані злаки врятують нас від спустошення хімічного землеробства, а найбідніших — від голодної смерті? Коли світова міграція до міст поверне величезні ділянки землі до первісного стану, знизить народжуваність і захистить жінок від темних сільських патріархів? А як щодо буденних див, що змусили б Октавіана Августа заздрити некваліфікованому працівникові: знеболеної стоматології, електричного освітлення, миттєвого зв’язку з близькими, з найкращою музикою, яку тільки знав світ, із кухнею дюжини різних культур? Ми розжиріли на привілеях і насолодах, та й на бідканні, а ті, хто ще не розжиріли, скоро до нас приєднаються. Що ж до росіян, то те саме казали й про католицьку Іспанію. Ми чекали на її війська на своїх берегах. Як і більшість речей, це також не справдилося. Справу владнали кілька брандерів і зручний шторм, котрий відкинув їхній флот за верхівку Шотландії. Ми завжди будемо занепокоєні станом речей — так уже працює свідомість, цей тяжкий дар.