Ієн Мак'юен - Горіхова шкатулка

Але краще бути ув’язненим у безкрилому боїнгу, що вертикально падає посеред Атлантики, ніж запрошеним на ще один творчий вечір із його прелюдією. Ось він я, у передньому ряді партеру, незграбно посаджений догори дриґом. Це мінімалістична вистава, прохолодно-сучасна, в чотири руки. Сцена повністю освітлена, і ми бачимо Клода. Але роздягати він збирається самого себе, а не мою мати. Він акуратно складає одяг на стільці. Його нагота приголомшує так само мало, як костюм бухгалтера. Він походжає спальнею, в глибині сцени, на авансцені, голий у м’якій мжичці свого монологу. Рожеве мило на день народження його тітці, котре він матиме повернути на Керзон-стріт, сон, який він бачив, але майже повністю забув, ціна на дизель, а таке відчуття, ніби вівторок. Але ні. Кожна прекрасна нова тема зводиться зі стогоном на ноги, хитається, тоді падає на наступну. А моя мати? На ліжку, між простирадлами, частково одягнена, цілковито уважна, з угуканням і підбадьорливим киванням напоготові. Помітний тільки мені вказівний палець під покривалом згинається над скромним носиком її клітора й на солодкі півдюйма вкладається всередину. Вона ніжно його погойдує, поступаючись повністю і пропонуючи свою душу. Я гадаю, це має бути чарівно. Так, мурмотить вона крізь зітхання, вона також сумнівалася щодо мила, так, її сни також швидко втікають від неї, вона теж думає, що вівторок. Нічого про дизель — маленька ласка.

Його коліна придавлюють невірний матрац, який ще нещодавно тримав мого батька. Вправними великими пальцями вона підчіпає й скидає трусики. Входить Клод. Іноді він називає її своєю мишкою, що їй, здається, подобається, але жодного поцілунку, ні доторків ні до чого, ні пестощів, ні муркотіння, ні обіцянок, ні любовних облизувань, ні грайливих фантазій. Тільки пришвидшений скрип ліжка, доки нарешті мати не займає своє місце на смертельному атракціоні й не починає кричати. Можливо, ви знаєте цю старомодну ярмаркову розвагу. Атракціон розкручується та пришвидшується, і центробіжна сила пришпилює вас до стіни, поки підлога запаморочно падає донизу. Труді крутиться швидше, її обличчя розмивається на полунично-вершкову пляму із зеленим мазком дягелю [8] Дягель (Archangelica oficinalis)— т рав’яниста медоносна рослина родини зонтичних. там, де колись були очі. Вона кричить гучніше, тоді, після її фінального висхідно-спадного крику-й-здригання я чую його різкий, здушений крехкіт. Найкоротша пауза. Клод виходить. Матрац присідає ще раз, і Клодів голос поновлюється, тепер із ванної: повторне виконання фрагменту про Керзон-стріт або день тижня та кілька бадьорих етюдів на тему нокіївської мелодії. Один акт, щонайбільше три хвилини, жодного повторення. Вона часто приєднується до нього у ванній, де, не торкаючись, за допомогою всепрощальної гарячої води вони видаляють одне одного зі своїх тіл. Нічого ніжного, ніякої дрімоти закоханих сплетених тіл у любовних обіймах. Протягом цього жвавого миття, із мізками, вичищеними оргазмом, вони часто повертаються до змови, але в кахляному відлунні ванної з увімкненими кранами їхні слова губляться з мого слуху.

Тому я так мало знаю про їхній план. Тільки що він їх захоплює, стишує їхні голоси, навіть коли вони думають, що самі. Не знаю я і Клодового прізвища. Підрядник-будівельник за фахом, хоч і не такий успішний, як більшість із них. Короткочасне й прибуткове володіння багатоквартирним будинком у Кардіфі було єдиною вершиною його досягнень. Багатий? Успадкував семизначну суму, нині, здається, живе зі своєї останньої чверті мільйона. Він покидає наш дім близько десятої, повертається після шостої. Є дві протилежні версії: перша з них — що під панциром безлицості заховалася жорсткіша особистість. Бути настільки нудним — заледве правдоподібно. Там ховається хтось розумний, похмурий і лукавий. Як людина він такий собі витвір, саморобний апарат, інструмент для глибокого обману, котрий підкопується під Труді, навіть копаючи разом із нею. Друга версія — що він такий, яким здається, у цій мушлі нікого немає, він такий самий чесний інтриган, як і Труді, тільки тупіший. А що ж до неї, то вона воліє не сумніватися в чоловікові, котрий менш ніж за три хвилини перекидає її через ворота раю. Але я відкритий до нового.

Я сподіваюся дізнатися більше, якщо прочекаю всю ніч і спіймаю їх на ще одній розгальмованій ранковій пісні. Клодове нетипове «можемо» спершу змусило мене сумніватися в його недоумстві. Відтоді минуло п’ять днів —і нічого. Я буджу матір штурханами, але вона не турбує свого коханця. Натомість вона засовує у вуха подкастову лекцію й поринає в дива інтернету. Вона слухає все підряд. Я чув усе. Вирощування гробачків у Юті. Піший перехід через ірландський Буррен. Відчайдушний останній наступ Гітлера в Арденнах. Сексуальний етикет у племені Яномама. Як Поджо Браччоліні врятував Лукреція від забуття. Фізика тенісу.