Іен Мак'юен - Ієн Мак'юен. Спокута

У майбутньому її тривожили не так спогади про допит, про власноруч підписану заяву й надані свідчення, про її трепет під дверима зали суду, куди її не допустили через надто юний вік, як уривчасті спогади про ту пізню ніч і літнє світання. Як вишукано провина може урізноманітнити методи катування, нанизуючи намистини деталей на вічний ланцюжок, на все життя прирікаючи перебирати ці чотки.

Коли ж дівчата нарешті опинилися вдома, все було наче уві сні: всі поверталися додому дуже серйозні, чулися сльози, притишені голоси і квапливі кроки по коридору, а Брайоні відчувала ницу радість, від чого сон як рукою зняло. Звісно, вона була досить доросла, щоб збагнути, що ця мить належить тільки Лолі, але невдовзі приязні жіночі руки відвели кузину до спальні, щоб дочекатися лікаря, який її огляне. Брайоні спостерігала біля підніжжя сходів, як Лола в оточенні Емілі й Бетті піднімається нагору, голосно схлипуючи; ходу замикала Поллі, що несла таз і рушники. Коли її кузина покинула сцену, а на появу Роббі ще не було жодного натяку, в центрі уваги опинилася Брайоні, й коли її довірливо слухали, м'яко підштовхуючи до істини, здавалося, це було визнанням щойно набутої дівочої зрілості.

Приблизно тоді ж біля будинку зупинився «гамбер» [29] Марка авта, випускалася до 1969 р. , звідки вийшли два інспектори поліції та констебль. Брайоні була єдиним джерелом і примусила себе говорити спокійно. Важливість її ролі підсилювалася її впевненість. Це було ще до офіційного допиту, коли вона стояла в холі перед представниками закону, оточена з одного боку Леоном, а з другого — матір'ю. Проте як могла мати так швидко опинитися тут, покинувши Лолу в ліжку? У старшого інспектора було грубе обличчя, зоране зморшками, ніби вирізьблене з граніту. Брайоні боялася його, переповідаючи подію цій невідступно-пильній непорушній масці; скінчивши розповідь, відчула, як з неї наче гирі звалилися, і з живота до кінцівок полинуло тепле відчуття покори. Це нагадувало любов, несподівану любов до цього чуйного чоловіка, який без страху стоїть на боці добра, який готовий будь-коли стати на прю в його ім'я і якого надихають всі відомі сили й уся мудрість людства. Під цим безпристрасним поглядом горло у Брайоні стискалося, і голос звучав жалісно. Вона хотіла, щоб інспектор обійняв її, утішив, пробачив їй, адже вона безневинна. Але він лише дивився на неї та слухав. Це був він . Я його бачила . Її сльози були ще одним доказом правди, яку вона відчувала і промовляла, і коли мати ласкаво погладила її по потилиці, Брайоні зовсім зламалася, і її довелося відвести до вітальні.

Але якщо вона лежала там на дивані, то хіба могла пам'ятати, як прийшов лікар Макларен у своєму чорному жилеті, зі старомодно піднятим коміром сорочки, з валізкою під пахвою,— свідок трьох пологів і всіх дитячих хвороб сім'ї Таллісів? Леон радився з лікарем, нахиляючись до нього — по-чоловічому стисло викладав йому на вухо останні події. Куди поділася його безтурботність? Така приватна консультація повторювалася мало не щогодини. Прибуття кожної нової особи сприяло повторюванню розповіді: поліція, лікар, члени родини, слуги — усі гуртувалися, розходилися, знову збирались у кутках кімнат, у передпокої, на терасі. Ніхто їх не збирав, ніхто не сповіщав публічно. Всі знали: відбулось якесь страшне порушення,— але все так і лишилося для інших таємницею, групи тільки перешіптувалися, коли хтось од них відколювався, щоб іти в своїх справах. Ще серйознішого забарвлення набувала справа зниклих дітей. Але всі вважали, повторюючи це ніби магічне закликання, що насправді близнята сплять собі спокійно десь у парку. І тоді вся увага зосереджувалася на тому, що сталося з дівчинкою, яка лежить нагорі.

Пол Маршалл, повернувшися з пошуків, про все дізнався від інспекторів. Він довго ходив з ними по терасі, по черзі пропонуючи їм цигарки з золотого портсигара. Коли розмову було скінчено, він поплескав старшого по плечу та, здавалося, відпустив поліцію своєю дорогою. Потім зайшов у будинок переговорити з Емілі Талліс. Леон вів нагору лікаря, який за деякий час повернувся, незбагненно посоліднішавши від того, що професійно вирішує спільну біду. Він теж довго радився з двома детективами, потім з Леоном і, нарешті, з Леоном і місіс Талліс. Незадовго перед від'їздом лікар зайшов до кімнати й поклав маленьку суху долоню на чоло Брайоні, помацав пульс і лишився задоволений. Він забрав свої речі, але перш ніж піти, спинився біля парадних дверей, пробурмотівши короткі настанови.