Іен Мак'юен - Ієн Мак'юен. Спокута

Її охопила жалість до самої себе, і тільки на самоті Брайоні могла насолодитися відтворенням трагічних подробиць, вдихнути в них життя, але згоду було дано — як легко змінює все нахил голови! Лола підняла з долівки стос аркушів Брайоні, а близнюки схопилися зі своїх стільців, щоб рушити за сестрою в центр дитячої кімнати, напередодні прибраної їхньою кузиною. Чи наважиться Брайоні втекти просто зараз? Лола ходила туди-сюди по мостинах, тримаючи руку на чолі, гортаючи перші сторінки п'єси й бубонячи рядки з прологу. Вона заявила, що треба стежити, аби з самого початку не втратити початку, і взялася до розподілу ролей, давши своїм братам ролі батьків Арабелли й пояснюючи, як саме мають вони виходити на сцену, ніби достеменно все знаючи про режисуру. Лола нещадно відвойовувала дедалі більше прав, і що вже тут себе жаліти. А може, так навіть приємніше? — бо ж Брайоні так нічого й не дали, навіть ролі Арабеллиної матері, і тепер, безумовно, настала пора тихенько вислизнути з кімнати та втекти до себе, у темряву, і кинутися долілиць на ліжко. Але Лолине завзяття, з яким вона забула про все, що не стосувалося справи, і впевненість Брайоні у тому, що її почуття лишаться непоміченими, а тим паче не викличуть докорів сумління, надали їй сили чинити опір.

Маючи загалом приємне і добре захищене життя, вона раніше ніколи особливо ні з ким не заводилася. Тепер вона бачила: це нагадує занурення в басейн на початку червня, коли просто доводиться примусити себе пірнути. Неймовірними зусиллями волі вона тяжко підвелася з високого стільчика і підійшла до кузини; серце Брайоні шалено калатало, дихання обривалося.

Вона забрала п'єсу в Лоли і промовила тоном, який звучав більш натягнуто і високо, ніж зазвичай:

— Якщо ти Арабелла, тоді я буду режисером, красно дякую, і пролог читатиму я.

Лола притиснула рябу долоню до рота.

— Пр-ро-оба-ач! — видихнула вона.— Я просто намагалася вже розпочати репетицію.

Брайоні не була певна, як реагувати, тому розвернулася до П'єро і сказала:

— Ти не надто схожий на Арабеллину матір.

Скасування зробленого Лолою розподілу ролей і хлоп'ячий сміх, який це викликало, порушили баланс влади. Лола перебільшено знизала кощавими плечима, відійшла до вікна й задивилася надвір. Можливо, тепер це вона долала спокусу дременути з кімнати.

Хоча близнюки стали борюкатися, а їхня сестра очікувала на напад головного болю, репетиція почалася. Тиша, в якій Брайоні читала пролог, була напруженою.

Батько Арабелли стояв разом з дружиною біля кованих воріт свого маєтку, спочатку благаючи доньку передумати, а потім у відчаї вимагаючи не тікати. Стоячи перед ним, сумнолика, але невблаганна героїня тримала графа за руку, а коні утікачів, припнуті до найближчого дуба, іржали й рили копитами землю, готові зірватися й помчати. Ніжні батьківські почуття мали виявитися в тремтливому голосі, коли нещасний промовляв:

Брайоні сама взялася до розподілу ролей: вона стискала руку Джексону, а Лола з П'єро, рука в руці, стояли за кілька футів далі. Коли хлопчики стрічались очима один з одним, то починали сміятися, а дівчата шикали. Проблеми тільки починалися, а Брайоні почала розуміти, що між ідеєю та її втіленням лежить прірва, особливо коли Джексон почав читати зі своєї ролі настільки понуро й монотонно, наче кожне слово було ім'ям у списку загиблих, і не зміг вимовити слова «недосвідчена», хоч як на всі лади йому втовкмачували, і слів з останнього рядка — «повстане він, тебе розтрощить». Стосовно Лоли — та вимовляла всі репліки правильно, але недбало, і кілька разів недоречно всміхалася, ніби вирішивши продемонструвати, що її майже дорослі думки витають десь далеко.

І вони так само поводилися далі, кузени з далекої півночі, цілі півгодини, невідворотно підводячи до краху витвір Брайоні, але, на щастя, прийшла старша сестра письменниці — забрати близнюків прийняти ванну.

Частково через свій юний вік і сяйво дня, частково тому, що страшенно кортіло запалити цигарку, Сесилія Талліс, тримаючи квіти, майже бігла стежинкою, яка вилася берегом річки, попри старий басейну біля замшілого муру, а далі через діброву. На Сесилію тиснула бездіяльність останніх літніх тижнів після випускних іспитів, оскільки по приїзді додому життя її зупинилося, і в безхмарний день, як сьогодні, їй уривався терпець, доводячи мало не до розпачу.