Іен Мак'юен - Ієн Мак'юен. Спокута

П'єса, яку Брайоні написала на честь приїзду Леона додому, була її першим екскурсом у драматургію, і Брайоні досить легко знайшла місточок. Для неї це виявилося полегшенням — припинити виписувати нескінченні «вона сказала», або змальовувати погоду, або провесну, або обличчя героїні — красу, яка, як виявила Брайоні, дарує мало розмаїття. З іншого боку, потворність має безліч варіацій. Усесвіт зводився до однієї фрази, і в цьому панував лад — справжній, майже бездушний,— і щоб це компенсувати, надати вислову хоч якогось виразу, наприкінці кожного речення неодмінно стояв знак оклику. «Випробовування Арабелли» можна було б назвати мелодрамою, якби авторка знала цей термін. Очікувалося, що п'єса викликатиме не сміх, а жах, давати полегшення й урок — саме в такій послідовності,— тож невинне затоплення, з яким Брайоні готувала свій проект (афішу, квитки, касу), було особливо вразливим до неуспіху. Вона легко могла привітати Леона черговим оповіданням, але звістка про те, що приїжджають кузени з півночі, примусила Брайоні з наскоку опанувати нову форму.

Ця п'ятнадцятирічна Лола і ці дев'ятирічні близнята, Джексон і П'єро, були біженцями, які вдома зазнали громадянської війни, але для Брайоні те не мало значення. Вона чула, як її мати критикувала імпульсивну поведінку своєї молодшої сестри Герміони, і журилася через трьох бідолашних дітей, і засуджувала свого лагідно-безвільного шваґра Сесіла, який надто любив ухилятися від розв'язання проблем і заради власного спокою втік до оксфордського Коледжу всіх душ. Брайоні слухала, як мати з сестрою аналізують останні перипетії і неприємні зміни, слухала звинувачення і контратаки й усвідомлювала, що візит кузенів буде на невизначений термін і може затягнутися. Вона чула, як казали, що в будинку можуть легко розміститися ще троє дітей і що юні Квінсі хай живуть тут, скільки хочуть, за умови, що батьки, які їх часто відвідуватимуть, триматимуть свої чвари при собі й не сваритимуться з Таллісами. Дві кімнати поряд зі спальнею Брайоні чисто вимели, повісили там нові штори й поставили меблі, винесені з інших помешкань будинку. Звісно, Брайоні й сама взяла б участь у цій підготовці, але це збіглося з її дводенним нападом натхнення й початком ремонту фасаду. Вона неясно розуміла, що розлучення — це боляче, проте не розглядала його як предмет, гідний уваги. Це була буденна річ, якої не скасувати,— отже, вона неможлива для оповідача, бо належить царству розладу. Шлюб — а точніше, весілля — це данина порядку, винагорода за чесноти, це веселощі й бенкет, це запаморочлива обітниця довічного союзу. Гарне весілля — перший крок до немислимого: сексуального блаженства. У сільських церквах і соборах великого міста, на очах усієї громади, схвалені родиною і друзями, її героїні та герої досягали своєї цнотливої вершини й не вимагали продовження.

Якби розлучення являло собою підступний антипод усього цього, його легко було б кинути на другу шальку терезів, поряд зі зрадою, хворобою, злочином, насильством і брехнею. Натомість воно було непривабливою машкарою нудної плутанини й нескінченних суперечок. Як питання переозброєння Абіссінії чи садівництва, це просто не було предметом думок Брайоні, й коли в суботу, після довгого очікування, дівчинка нарешті почула стукіт коліс на жорстві під вікном своєї спальні, схопила свої аркуші й майнула вниз по сходах, а потім через коридор, і вийшла на сліпуче полудневе світло, це було виявом не стільки бездушності, скільки вузькоспеціалізованих амбіцій мисткині, що змусили її кричати до очманілих юних гостей, які разом зі своїм багажем потрапили у пастку:

— У мене всі ваші ролі виписані. Завтра перша вистава! Репетиція починається за п'ять хвилин!

Одразу поруч виникли її мати і сестри з більш поблажливим графіком. Гостям — уся трійця була руда і ластата — показали їхні кімнати, речі відніс Денні, син Гардмена; діти зігрілися на кухні, здійснили екскурсію будинком, поплавали у басейні й пообідали у південному саду, в тіні виноградних лоз. Увесь цей час Емілі й Сесилія Талліс скоромовкою підтримували бесіду, що мало на меті допомогти їм почуватися розкуто, але давало протилежний ефект. Брайоні знала: якби їй довелося подолати двісті миль до чужої домівки, потрапити у кільце гострих питань і жартівливих зауважень, і їй на сто ладів торочили б, що вона вільна у виборі, це її гнітило б. Старші взагалі не розуміють: діти здебільшого хочуть, щоб їм дали спокій. Проте Квінсі трималися стоїчно, постійно вдаючи, ніби почуваються радісно й невимушено, і це було добрим знаком для «Випробовувань Арабелли»: ця трійця явно вміла грати роль, і хоча всі вони навряд чи схожі на героїв п'єси, але мають упоратися. Ще не почався обід, а Брайоні прослизнула до порожньої зали репетицій — дитячої кімнати — і почала прогулюватися туди-сюди на фарбованих мостинах, обмірковуючи кастинг.