Іен Мак'юен - Ієн Мак'юен. Спокута

— Б...!

Слово вилетіло, відбилося рикошетом по палаті й, здавалося, пролунало кілька разів. Запала тиша, чи принаймні ширма заглушила звуки. Брайоні досі затискала пінцетом скривавлений металевий шматок. Осколок був три чверті дюйма завдовжки й звужувався на кінчику. Почулися тверді кроки. Брайоні кинула осколок у лоток, щойно на обрії виникла сестра Драммонд, яка відсунула ширму. Сестра зберігала абсолютний спокій, читаючи на спинці ліжка ім'я та прізвище пораненого й оцінюючи його стан, а потім стала над ним і твердо подивилася йому в лице.

— Як ви смієте,— тихо і спокійно промовила сестра. І повторила: — Як ви смієте так висловлюватися в присутності одної з наших сестер.

— Простіть, сестро. Просто вихопилося.

Сестра Драммонд з презирством подивилась у лоток.

— Порівняно з тим, через що ми пройшли за ці кілька годин, авіаторе Янґ, ваші поранення легкі. Тому вважайте себе щасливцем. Отже, виявляйте мужність, гідну мундира. Продовжуйте, сестро Талліс.

У тиші, яка запала по тому, Брайоні весело сказала:

— Ну що, почнімо? Лишилося сім. Коли все скінчиться, принесу вам порцію бренді.

Він спітнів, тремтів усім тілом, кісточки пальців побіліли, уп'явшись у залізне ліжко, але поранений не озвався ні звуком, коли Брайоні продовжила виймати осколки.

— Знаєте, можете кричати, якщо хочете.

Але йому не хотілося другого візиту сестри Драммонд, і Брайоні це розуміла. До останнього вона зволікала з найбільшим осколком, витягуючи маленькі. Він піддався не одразу. Поранений здригнувся на ліжку та щось просичав крізь зціплені зуби. З другої спроби осколок шрапнелі застряг у м'ясі за два дюйми під шкірою. Утретє Брайоні легко витягнула його і тепер тримала — чотиридюймовий уламок криці неправильної форми, гострий як стилет.

Льотчик здивовано дивився на це.

— Обмийте його під краном, сестро. Я заберу його додому.

Потім він упав обличчям у подушку й заридав. Може, причиною було слово «додому», а може, біль. Брайоні вислизнула, щоб принести бренді, й затрималася в мийні, де її знудило.

Вона ще довго знімала пов'язки, обмивала і бинтувала вже оброблені рани. Потім почула наказ, якого так боялася.

— Перебинтуйте обличчя рядовому Латимеру.

Вона вже намагалася годувати його з ложки, пропихаючи їжу в те, що залишилося від рота, намагаючись звільнити пацієнта від приниження — розхлюпаної порції. Він відштовхнув її руку. Ковтати було боляче. Половина його обличчя була розбита в кашу. А чого Брайоні боялася ще більше, ніж знімати бинт, то це докірливого погляду його великих карих очей. Що ви зробили зі мною? Він спілкувався лише в один спосіб — тихим звуком «а-а-а», що клекотів десь у піднебінні, схожий на слабкий стогін розчарування.

— Скоро ми все вилікуємо,— повторювала Брайоні, не в змозі вигадати щось інше.

І тепер, наближаючись до його ліжка, несучи перев'язку, вона привітно сказала:

— Вітаю, рядовий Латимер. Це знову я.

Він дивився на неї, не впізнаючи. Вона сказала, що зніме бинт, яким замотана його голова, «і буде все гаразд. Ви вийдете звідси за тиждень чи два, ось побачите. А тут стільки тих, кому ми не можемо цього обіцяти».

Це була єдина розрада. Комусь ще гірше. Півгодини тому зробили ампутацію капітану Східносуррейського полку, куди вступали сільські хлопці. А потім почалися смерті.

Узявши пару хірургічних щипців, Брайоні почала обережно витягати зашкарублі, закляклі довгі марлеві стрічки з діри, яка була його обличчям. Знявши останню, дівчина побачила, що це обличчя віддалено нагадує розрізаний манекен на заняттях з анатомії. Там усе було понівечене, багряне і безформне. Вона бачила те, що колись було щокою — верхні й нижні корінні зуби і лискучий язик, моторошно-довгий. А далі, угорі, куди вона ледь наважувалася зирнути, навколо очей яскріли оголені м'язи. Як це інтимно, вона ніколи над цим не замислювалася. Рядовий Латимер перетворився на чудовисько, і він, мабуть, здогадувався про це. Чи є в нього дівчина, яка його кохала? Чи кохатиме вона його й зараз?

— Скоро ми все владнаємо,— знову збрехала Брайоні.

Вона стала перемотувати йому обличчя чистою марлею, змоченою антисептиком [57] В оригіналі — специфічний шотландський винахід 1910-1915 рр., eusol — антисептичний розчин, приготований з хлористого вапна і борної кислоти. Раніше використовувався для лікування ран. . Щойно вона закріпила тканину шпильками, як хворий сумно зітхнув.

— Принести вам грілку?

Він замотав головою і знов озвався тим самим звуком.