Фредерик Бегбедер - Ідеаль, або На поміч, пардон

Достоєвський певен був, що краса порятує світ, — а якщо вона, навпаки, сплюндрує його? У фільмі «Nip/ tuck» Доктор Трой каже, що краса — це прокляття нашого світу (пораючи якусь шмату, якій він нап’яв на голову паперову торбину). Панотче мій, ця хвилина має величезну вагу. Як у «Злочині й карі», я можу натиснути кнопку, і тоді все вибухне, або ж вирішу не робити цього, та це рішення залежить не лише від мене, а й від тебе, і від Лєни, і, може, від Бога, якщо Він зверне на нас увагу. Якщо я натисну, то не буду єдиним винуватцем цього вибуху, це буде колективний злочин. Я за колективізацію злочинності. Я комуніст.

Не для мене вона. Дізнався я, чим скінчилася та вечірка. Всі так понапивалися, що почали дерти подушки. Випустивши гусячий пух, вони почали змащувати своїх дівок медом і обліплювати пухом. Оргія стала курником з людським обличчям. Здається, наступного дня слуги попросили підвищити їм платню. Вернися, Лєніне, вони подуріли!

Сергієві краса не потрібна, навіть гірше — він шукає новизну (як ото Казанова: «Новизна — тиран моєї душі»). Просто йому треба додати до переліку своїх мисливських трофеїв ще одне ім’я. Після того, як я пішов відтіля, Ідіот перестав допомагати мені. Він знає, що я йому вже не друг. Ці люди ненавидять тих, котрі надали їм послугу. Та нехай уже. Зате він навчив мене користуватися вибухівкою. Електричні дроти, підривний заряд, детонатори, якими керують з мобільника, ні, справді, я йому ще й як зобов’язаний. Уторопав? Якщо все злетить у повітря, то тільки завдяки йому. Він збирає вогнепальну зброю. У нього на дачі справжнісінька зброярня: «узі», гранати, базуки, тротил… Коли влада розподіляє державну власність, він постачає новим власникам усе необхідне для її захисту, у держави просто нема іншого виходу, якщо їй не хочеться, щоб заводи знову опинилися у руках повсталого народу. Того вечора, коли я знову втік і пішов у підпілля, я дещо прихопив у його зброярні й викрав «гаммер» з вибухівкою. Я поміняв Лєну на автомобіль, що гідний «Заплати за страх». Його вистарчить, щоб підірвати твій «дурнуватий каламар»!

Лєна зараз прийде… Я візьму її за руку і перепрошу, наче на поміч погукаю. Зрозумій мене, старче, я утнув непоправну помилку, бо повсякчас просив її тікати від мене, то вона так і вчинила! Гуляючи Літнім садом після нашої захопливо страшенної першої ночі, ми сіли на лаві під дубами, і тоді я вирішив хитріше до неї підступитися.

— Того дня, коли ти станеш моєю, я занудьгую, і ти дорого заплатиш за це.

— Та невже?

— Такий вже я є. Я кохатиму тебе, поки ти не покохаєш мене.

— Нащо стільки слів? Ви аж тремтите, заспокойтеся…

Вона пила пиво просто з пляшки, і нігті у неї були блакитні, мов зіниці.

— Лєно, якщо тобі неважко, не називай мене більше на «ви».

— Таж я не розмовляю французькою!

— Авжеж… Англійською «ти» і «ви» існують і не існують одночасно, як ото Шредингерова кицька.

— Чудернацький ви чоловік, Октаве. Кажете всілякі недобрі й романтичні слова, хоч ми тільки одну ніч перебули разом.

— Ніч може бути завдовжки у декілька життів.

— Це нереально.

— Реальність нудна.

— А казки про фей облудні.

— Навпаки, це єдине, що існує насправді. Треба просто зважитися і пірнути у казку. Повірити в Перро і братів Грімм, як ото вірять у Бога й Діда Мороза, повірити в кохання і щастя, в перерозподіл прибутків і загальну справедливість, у світовий уряд, відродження тіла і безсмертя душі. І ще в людожерів.

— Ти мені тільки спати заважав. Мені сподобалося цілуватися з тобою, знаєш, я вже з рік не чеснотка, і я могла б звикнути до тебе, мені навіть кортіло б пізнати тебе ближче.

— То ти й далі тікай від мене, о близьке і дивне створіння. Повір мені, так нам обом буде ліпше.

— Чудово, тоді da svidania.

Вона підхопилася з місця, і я аж закашлявся. Либонь, на світі є вродливіша істота, проте мені вона не траплялася. Я глянув на вершини ялин, де надсадно кричала чайка. У вкритому ряскою озері відбивалися мерехтливі шматочки Санкт-Петербурга. Я схопив її за руку, як справжнісінький мачо (вдавав із себе тієї миті Михаїла Строгова). Вона сумно глянула на мене.

— Ти такий, як усі чоловіки: варто мені піти, як ви біжите за мною. Я розчарована.

— А я ні.

— Я не ти, я можу покохати. I can love. You are just pretending. [67] Я здатна кохати. А ти тільки вдаєш (англ.).

І докинула французькою:

— Ти справді хочеш, щоб ми були на «ти»?

Я опустив очі, щоб не відповісти:

— Так, я хочу, щоб ти мене вбила.