Фредерик Бегбедер - Ідеаль, або На поміч, пардон

— Адам з Євою жили в раю і бозна-що коїли зі своїм тілом, та їм було добре, і вони ходили голяка, немов роботи. Бог заборонив їм їсти з дерева райського саду, та перше подружжя було таке ж дурнувате, як і всі інші потім, ці телепні захотіли, уяви, свободи волі, й ось ми з вами по вуха в гівні, сидимо в нім з-перед віку, та їхня клята свобода знищила нас, і тепер мені кортить скуштувати від тебе того яблука!

Обстава в Сергія всенька складається зі свічників, плазмових екранів, легеньких штор і білих ліжок, ніколи не бувала я в такому гарному помешканні й не зустрічала стільки цікавих людей, а Октав раптом зник. Я взагалі не второпала, що сталося. Більше я не бачила його. І не хочу бачити. Здається, мені у склянку підсипали снодійного, не знаю хто, таки ж він, либонь. А на нічному столику стояв мій приз! (Ні, дещо я, звісно, пам’ятаю, та про це соромно розповідати. Я кінчала і кінчала, та й ще й кувікала з утіхи, немов порося).

Понеділок. Мені чотирнадцять років і три місяці. Октав казав, що це вік шекспірівської Джульєтти. Принаймні Джеррі Лі Льюїс, якого так обожнює моя матінка, одружився зі своєю двоюрідною сестрою Мірою, коли їй було тринадцять років. У тринадцять років я запихала у ліфчик вату, щоб мене пускали в нічні клуби. Після уроків я курила траву, куштувала екстезі, та не кокаїн (бачила, як ламає мою матінку). Зустрічалася з набагато старшими від себе хлопцями, школу ненавиділа, мене постійно виключали, я почала на всіх кидатися з ніяковості, брехала повсякчас і крала у крамницях, справжнісінька клептоманка-міфоманка була! Цноти позбулася я в тринадцять років, напідпитку, пиячила повсякчас, як і всі у моєму класі, в своїх випадкових хлопцях шукала батька, це все до крихти розповідаю вам, щоб пояснити, чому з тієї оргії в Сергія нітрохи не здивувалася. Думала часто: оце йду в «Онєгіна», а в мене ще й місячки не настали! Я брехала, що мені сімнадцять років, фарбувалася, вдавала здорову дівку, взувала черевички з високими закаблуками і вбирала короткі спідниці. Часом розлучалася з хлопцями, щоб не джиґатися з ними. В тринадцять років усі мої однокласниці вже спали з хлопцями, та в мене не було подруг, всі вони заздрили мені, тому що я вродлива, а я гуляла сама. Та й узагалі я часто міняла школи, то в мене не було коли заприятелювати з кимсь. Торік я змусила себе джиґнутися з одним хлопчиною, втіхи ніякої не здобула, та бодай відбула те діло. Добре було би перебратися до Ташкента. Там усі живуть як королі, в будинках з прислугою, на сто доларів щомісяця. Їжа в них чудова, люди чемні, погода завжди гарна, я написала Віталієві, що могла б стати його узбецькою князівною, зуміла ж я видати себе за чеченську топ-модель. Звідси треба тікати. Контракт з «Л’Ідеалем» підписаний, квиток на літак у мене в кишені. Сергій повсякчас телефонує мені мобільником. Розпочинається моє new life [55] Нове життя (англ.). … Я ще напишу сюди, як зможу, а як ні, то прощавайте і простіть, що покидаю вас, мої численні прихильники і прихильниці. Nichevo, nichevo… (Нічого страшного, дрібниці…)

Він згубився, я шукала себе, то ми і знайшли одне одного. Ні, не лупцюйте мене, я буду слухняна… ліпше в рота і відпустіть мене, прошу вас, я не винна у цій трагедії. Ні, я не чеченка, просто я збрехала, бо так треба було компанії «А’Ідеаль», та якби й була я чеченка, то з цього ще не випливає АВТОМАТИЧНО, що я шагідка! Можна зателефонувати, я знаю багатьох значних людей, мені прикрощі не потрібні, та й вам теж, ліпше відпустіть мене! (…) Я тут взагалі ні до чого, просто цей француз вийшов на мене через одного священика, мама запізналася з ним у Парижі, коли працювала там офіціанткою. Він запропонував мені зробити кар’єру в міжнародному моделінгу. Ми декілька разів бачилися в Санкт-Петербурзі. Авжеж, була в нас приязнь, але платонічна. Він був дуже привабливий чоловік, певне, дуже закохався в мене, а я ще мала, то мене закрутило в романтичному маренні, все було як у кіно, слово честі, не знаю, у мене тепер через вас болить спина, будь ласка, скажіть тому похітливому дядькові, щоб він так не дивився на мене. Можна, я вберу блузку? Мені необов’язково сидіти з голими цицьками, щоб відповідати на ваші запитання. (…) Октав порятував мене, ви не повірите цьому, та це щира правда. Як ото казала та бабця з «Титаніка»: «Він рятував мене в усі способи, в які тільки можна рятувати людину». Крім одного. Авжеж, я трохи закохалася з цього француза, та не більше. Ми трохи пообнімалися у нього в номері, та нічого особливого не було, він сказав, що я бентежу його, що я ще дитина і він дочекається легального віку. Мені й на думку не спадало, що він такий навіженець. Октав був спокійний і уважний, аж перестав чомусь зі мною спілкуватися і після вечірки в Сергія Орлова, голови ради директорів компанії «Ойлнафта», більше не з’являвся. Хоч сам змусив мене поїхати туди. Я навіть не припускала, що він такий ревнивець. Коли він познайомив мене з Сергієм, той запитав: «Ви разом?» — а Октав йому: «Ні, ми щасливі». Потім я дізналася, що він декілька разів телефонував мені додому, та я поміняла мобільник і поїхала з Сергієм до Куршевеля. Певне, Октав сподівався повернути мене, коли здійснював цей теракт… Як отой навіженець, що стріляв ув американського президента, щоб привернути увагу Джоді Фостер. Мама розповіла мені про цей жах… (Схлипування). Хтозна, чому він так здурів… Це жах, жах… А на вигляд такий розумний чоловік, та й руки гарні в нього були, не розумію, цілувався він мов дівчина… Хоч через ту його бороду мені здавалося, ніби я цілую їжака! Та що могла я вдіяти? Хіба ж могла я здогадатися, що він удасться до такого? Тепер моїй кар’єрі гаплик, я пролетіла, що тепер буде зі мною? Я взагалі ніякого стосунку до цього діла не маю. Мені завжди не щастить. Матінка моя плаче повсякчас, дозвольте мені з нею побалакати, зрештою, вона сама сказала, що мені треба піти на цю зустріч, може, ви її поспитайте ліпше… Оля дивно поводиться після цієї трагедії. Замикається в кімнаті, цілісінький день молиться, наче вона в чомусь винна. Ніяк мені не щастить утішити її, мою любу Олєньку… Вона ненавидить Октава, страшенно гнівається на нього, втім, я теж, а здавалося, він такий хороший, чому на нашій родині окошилося таке страшенне лихо? (Пауза). Добре, що в мене є Сергій, ви можете йому зателефонувати, він не погладить вас по голові за ці допити, взагалі, вам слід було б не ставитися так до мене, у вас проблеми? Назвіть-но, будь ласка, номер вашого посвідчення. Ні, не розумію, як це Сергій пов’язаний з цією трагедією, зараз не дев’яносто дев’ятий, війна зараз не потребує виправдань, ОЙ-ОЙ, годі вже. Я пожартувала, сама не знаю, що кажу, я так зморилася. (…) Будь ласка, розв’яжіть мене на милість, дайте мені склянку води, тільки без полонію-210, якщо можна, я вже два дні не пила і не їла, віддайте мені одяг, дякую, ні, не треба, не бийте мене більше шлангом, я… буду співпрацювати з вами, благаю, однісіньку склянку води, в мене болять зап’ястя й живіт, і кольки вже починаються, не хочу, щоб той дядько вернувся, благаю, так боляче було, як він хапав мене за пипки електричними контактами…