Фредерик Бегбедер - Ідеаль, або На поміч, пардон

Зглянувшись на мої благання, наступного дня Лєна погодилася супроводжувати мене в Петергоф. Мені треба було б матися на бачності: як на щире дівча, хутко вона піддалася. Що звелів би Пьотр Великий на моєму місці? Негайно катувати. В’язниця або четвертування. Або, як я ото вчинив, попровадив би її вглиб тінистої алеї, поміж березами і соснами, у свій літній палац Монплезір, з якого можна милуватися крізь пелюстки раннього літа криголамом, що прямує у Кронштадт. Лєні начхати було на мене, була вона незворушна дівчинка, це видно було відразу: їй хотілося, щоб я по знайомству зробив її фіналісткою, та й годі. Та краєвид Фінської затоки під безкраїм небом, біле сонце, приязні хмарини і її дитяча біганина тим Тріаноном з червоної цегли… Мені здавалося, наче я слухаю музику. Мене вразив образ, любий панотче, я ж бо естет, професія така в мене. Та й грошенят чимало вгатив у ту експедицію. Тепер мені залишалося тільки по вуха закохатися в цю шмаркату геронтофілку з цупкими груденятами і тоненьким станом. Лєна пустувала в струменях чарівного водограю. Він лаявся, і я закохався. Мої легені вдихали чисте солонувате повітря. Тієї миті я згадав рядки Пастернака, які нещодавно прочитав:

Бризки велетенської водяної ружі заливали її з головою, кофтина її намокла і поприлипала до пипок, що легко вгадувалися під прозорою тканиною, їхня рожевість поєднувалася з відтінком вуст, а чоло тонуло під косами, що спливали свавільними потоками поміж горбиками перс, земля двигтіла під її ногами, й мені хотілося потонути в тій цілющій грязюці.

Чи можна знайти визначення гармонії? Певне, я таки став повноправним персонажем тієї весняної прибалтійської листівки. Наче потворність мою і слабкість простили мені: я вже не був тут чужинцем. Її врода відчинила мені двері в непорочний світ, простодушність спрощувала мені життя: я смакував цей минущий супокій, наче очікуваний ефект стільноксу. Однісінької миті деколи вистарчає, щоб склалося враження, ніби ти біля мети. Ви ніколи такого не відчували? Коли боїшся поворухнутися, бо щось розіб’єш ще. Господь простягнув мені руки, і я відчув, що готовий. Благодать — це дарунок чи радше теперішність, тому що в такі хвилини ні минулого, ні майбутнього не існує. Стаєш пейзажем.

Бр-р… Надворі спека, всередині холодюка. Браво, висота стелі тут справляє ефект кондиціонера без шкідливого впливу на навколишнє середовище. У вашому крижаному соборі в розпалі літа у мене на носі висить крапля. Перехожі надворі вештаються у шортах і голі лежать у траві, загоряючи на березі річки. А у вас тут пара з рота валить, її можна випускати кільцями, навіть якщо не маєш гаванської сигари. Поки в церквах буде так холодно, релігія не вийде з кризи. Хоча я вам сказав, що полюбляю молитися! Частенько стаю я навколішки і в Москві, і в Парижі. Опускаюся простісінько в калюжі перед церквами, щоправда, не заходжу туди, і прошу прощення в Господа. Полюбляю спілкуватися з Великою Відсутністю. Звівши очі до неба, я благаю навіть у зір, щоб вони заздалегідь відпустили мені мої гріхи, які я тільки ще збираюся скоїти. А потім іду до вас на сповідь. Можна сказати, що я успішно проводжу заходи з профілактики власних злочинів. Іван Грозний робив те саме в соборі Василія Блаженного, правда ж? Стати навколішки — гарний відпочинок від участі у тортурах. Не подумайте, що хизуюся, та грішив я частенько. Я оце думаю, що легалізація зґвалтування набагато спростила б життя сучасного чоловіка. Поки що, на жаль, перш ніж здобути доступ до гожих тіл, доводиться просити дозволу. Та ось я урешті й коло мети моєї розповіді: за кілька місяців у Москві мої цнотливі фотосесії почали вже набридати мені. Бажання обернулося хіттю, хіть — заздрощами (а це один зі смертних гріхів), а заздрість ненавистю. Якби я вам зізнався у цім раніше, то ви ніколи не відрекомендували б мені Лєну, та й мали б рацію. (Подумати лишень, англійською замість «познайомити» кажуть «встромити»). Добре пам’ятаю ту днину, коли мене перемкнуло. Одна Саша смоктала чупа-чупс у моїй робітні й терпляче очікувала мого вироку. Поглянувши на її веснянки і туго заплетену кіску, я збагнув, що можу вимагати від неї всього, що захочу. Тоді й почалося: «Сядь прямо, щоб напнулися груди». «Тепер задери спідницю і вигнися назад». «Ох і попорав би я твою кицю!» «Опусти колготки і трусенята. Розчепір ноги. Відкрийся як слід. Можна я називатиму тебе Сезам?» У мене збереглися записи її світло-рожевої ковганки широким планом і жалібного її мекання, коли я джиґав її. Ото вже втіха: ніколи ніщо не збуджувало мене так, як оті її кволі протести. Певна річ, вона нікому не поскаржилася, бо моя «kricha», олігарх Сергій, завжди мене оберігав од таких халеп. Бачите, непорочний пророче, проблема влади полягає у тім, що раніше чи пізніше кортить нею скористатися. Статева розбещеність притаманна владній Росії ще від часів Лаврентія Берії. Якщо німфетка хоче домогтися успіху в світі моделінгу, їй ліпше не сваритися зі мною. Я тут обов’язковий етап на шляху до вогнів рампи. Святий Петро глянсових сторінок. Модний Цербер!