Фредерик Бегбедер - Ідеаль, або На поміч, пардон

Хотів я лиш одного (сам про те не здогадуючись): щоб мене якомога довше оточували материнським піклуванням. Коли дитина стає підлітком, мати перестає торкатися її і випускає в люди. Після досягнення статевої зрілості наше тіло перестають обнімати, колисати, м’яшкорити, облизувати, пестити, мацати і масажувати. Одне я знаю достеменно: людська шкіра потребує безмежної кількості поцілунків щодня, як ото шлункові потрібна їжа; а здобуває вона це тільки на початку свого життя (як ще поталанить, звісно), і від тринадцяти або чотирнадцяти років до нас торкаються набагато рідше. Внаслідок антипедофільної параної ситуація тільки погіршилася: доторкнися до підлітка — і заробиш три роки в’язниці, очікуючи, аж суд вирішить, чи міфоман цей підліток, чи й правда його травмували. Заходові настав край. Наші дві тисячі квадратних сантиметрів шкіри прагнуть доторків, епідерміс почуває гостру нестачу вуст. Недарма спа-салони мають такий успіх: люди ладні платити за те, щоб їх півгодини помацали (кілька ляпанців бодай почасти відшкодують дефіцит поцілунків). Ми запали на бажання, мов на дурман. Нам потрібна щодня нова доза незіпсованих тіл, суспільство прирекло нас на поцілунки, наче вічних дітваків, розбещених і безпам’ятних егоцентриків. Що ж до мене, то свій мінімальний денний раціон поцілунків я оцінюю приблизно в тисячу. Якщо моя шия не ввійде в контакт з вогкими вустами тисячу разів за день, на мене буде страшно глянути. Подивіться самі: я схожий на українського президента! Треба було б поправити «Отче наш»: «Цілунок наш щоденний дай нам сьогодні».

Авжеж, поцілунки, ніжні поцілунки ліпші од грубого кохання, а про російські й казати нема чого, ПАНОТЧЕ МІЙ! Я завжди полюбляв дивитися, як цілуються дівчата, надто ж якщо на них ще й намиста. Ото краса! І якщо ви волієте дивитися на небо, а не на дівчину, яка розстібає подрузі кофтину, щоб провести шматочком криги по її пипках, то це ваші проблеми. А як вони звиваються, скидаючи ліфчики, просто гримучі гадюки, та й годі! Мені здається, я геть нормальний. «Мені завжди кортіло, щоб жінки були красунями і лесбійками», — писав Селін. Він багато в чому помилявся, та тут з ним не можна не погодитися. Авжеж, я знаю, я можу, мені поталанить, я змінюся, стану іншим з Божою поміччю. Мені набридли дівки з «Валентино», що ремигають жуйку з корицею на сталінській яхті («Максим Горькій»). Змастивши тіло запахущою олією з пастками, вони вішають хрестик поміж цицьками, як умовний знак, спокійно, про що я казав передніш?

Розлучившись з усіма, кого я любив, я, мабуть, просто силкувався повернутися в дитинство. І всі ці намагання не здаватися старим! Щоб залишатися молодим, треба бути хлоп’якуватим. Задля цього досить любити жінок, яких нема, і кидати тих, які в тебе є. Може, я просто нездатний кохати. А хто нездатний кохати, той почувається винуватим. Часом я вживав дурман, щоб викликати в собі емоції, яких не зазнавав. Та що вдієш, якщо я хотів усіх жінок підряд? Тенессі Вільямс каже дурню: бажання не трамвай, а щиколотка, круглясте стегно або персо, дрижаки по спині, розтулені повіки, вигин стану, пушок на опущеній лопатці, підйом ноги в лакованому сандалику або межа засмаги, що промайнула у вирізі,— та й уся днина зійшла нанівець. Мене нудило від власної банальності, та насправді я боявся жінок і їхньої влади, що дедалі посилювалася. Я боявся, що вони втечуть од мене або, ще гірше, залишаться зі мною. Я боявся своєї брехні. Боявся, що вони не повірять або, не доведи Господи, повірять у неї. Що вони мене полюблять або розлюблять. Я всіх їх жадав і ненавидів за те, що вони проходять повз мене, навіть оком не кинувши. Та варто їм було відповісти згодою, як я починав позбуватися їх, а коли вони посилали мене до дідька, закохувався в них. Я задихався од присутності жінок, як і від їхньої відсутності. Може, я просто їх терпіти не міг? У жінок нагромадилися цілі тисячоліття причин, щоб ненавидіти нас. Щоб помститися за довгі роки чоловічого владарювання, вони зичать нам лиха, намагаються приборкати нас, учинити рабами, унівечити і замкнути в чотирьох стінах. Спершу вони нас кастрували, а тепер скаржаться, що ми, бачте, не пораємо їх більше! Давши нам життя, вони зробили все, щоб затруїти його. Певне, згодом ця ненависть стала взаємна — чоловіки завзялися на жінок за те, що вони нічого їм не прощають. Я вже казав вам: це війна. Наступна сутичка буде не поміж країнами чи релігіями, а чоловіки повстануть на жінок, і тоді вже хто кого. Та поки що ті чоловіки будуть ненавидіти жінок, а потім стануть гейками. Може, я вже таким став, але чому ж тоді кортить мені приголубити кругляві груденята і шовковисті коси? Як ти гейко, то, гадаю, не варто змушувати себе спати з жінками. Навряд чи я прихований гейко, та витіснення якраз і передбачає, що його об’єкт цього не усвідомлює. Зрозуміло тільки одне: коли я жив з жінкою, то, на жаль, повсякчас задивлявся на інших жінок, хоч і жив з одною, і вона, звісно, потерпала від того, але ж і мені боляче було, й ось із цим болем, — болем людини, що не вміє стримати свій запал, допитливість, приголомшеність, — ніхто не хотів рахуватися. Страждання «Чоловіка, що любив жінок» Трюффо не кумедні, вони заслуговують на повагу. Ніхто не сприймає серйозно його ненатлість і здатність захоплюватися кожною новою красунею. Він завжди видається підлим зрадником, дідуганом, що нетямиться від заласся, пафосним розпусником. Мерзенний виверт моралі (особливо той, який культивується пуританською «пресою для народу», що часто виявляється єдиним читвом для дівчат до двадцяти чотирьох років) призвів до того, що всі таврують, переслідують і ганьблять бідолашного хотяка, котрий ризикнув скинути оком на когось іншого, крім своєї дружини. Хоч ця нав’язлива тяга охоплює всіх великих поетів, художників, письменників і режисерів, тобто всіх тих, що віддалися в полон екстазу і поклоняються небесним дарам, надто ж якщо ті носять прозорі футболки од «Вікторіяс Сікрет» і намисто зі скручених разків штучних перлів.