Денис Кожухов - Гумовий Київ рожевих мрій

— Ти вчинив підло, — кричала вона в слухавку, захлинаючись слізьми.

Андрій намагався якось протистояти її натиску, а потім зрозумів, що дружина налаштувала доньку проти нього і, звісно ж, правди їй не розповіла. Він не наважився травмувати доню вдруге і сказати їй, що насправді відбулося. Він тільки дочекався, коли натиск Аліни послабшає, і нарешті вставив своє в розмову:

— Вибач мене, доню, за все вибач. Більше я нікому в цьому житті, шкоди не завдам — присягаюсь тобі. Вибач мене, моє сонечко, і не плач — все неодмінно влаштується.

І він вимкнув телефон. Зібравши всю силу волі в кулак, щоб не розплакатись прямо посеред вулиці, Андрій, прибитий доньчиними словами, поплентався додому.

Сходи, дорога по них на восьмий поверх, далися Андрію не зовсім легко. Задихаючись, він увійшов до квартири, уже знаючи, що має зробити.

І ось він, сидить і тримає в руці останнього друга, який вже точно збою не дасть і не схибить. Він взяв пістолет правою рукою, застиглим поглядом проникаючи крізь погане освітлення в кімнаті, крізь двері, що були навпроти, крізь Всесвіт, який його оточував. Повільно підняв зброю і міцно притиснув до скроні. Так міцно, що пошкодив шкіру, і з-під дула «Макарова» засочилася кров. Так, звісно, йому було боляче, але він хотів, наостанок, відчути, що біль фізичний в мільярд разів поступається болю душевному, а тому, щоб звільнити своє тіло від страждань, треба всього лише натиснути на спусковий гачок.

Смерть не є для нас ворогом, хоча ним здається. Смерть не руйнує нас, хоча ми думаємо, що це так. Смерть — єдиний гідний наш суперник. Смерть — це виклик для нас. Ми народжені, щоб прийняти цей виклик. Навіщо зволікати? Слід прийняти цей виклик зараз. Залишити цей світ, щоб звільнилась душа, від мерзенного тіла, котре понівечило, призвело до нестерпних страждань і, внаслідок витівок Долі, до повного розпачу.

Рука вже спітніла, і все, навіть тумбочка біля столу, вказувало йому на те, що час настав. І ось коли сліди вже останніх гірких думок почали холонути, він, потрісканими, сухими губами, прошепотів:

— Пора.

І в кімнаті, куди не долинали жодні інші звуки, пролунало лише сухе клацання.?!.. ОСІЧКА!..

Андрій, здивовано поглянувши на пістолет, спитав, у нього:

— І ти туди ж?

Він розлючено кинув зброю, яка його зрадила, на підлогу. Стан був такий, наче й не пив зовсім. Андрій зірвався з стільця і, піднявши бушлат з пилюки, вискочив із квартири. Повністю прийшов до тями лише надворі. Він йшов і йшов по тротуару, нікуди не звертаючи, раз у раз поглядав на небо, наче шукав там Бога… Непомітно для себе і для водія, що керував «КАМАЗом», Андрій вийшов на проїжджу частину дороги. Він ледве встиг повернути голову в бік машини, як почулось вищання гальм і тупий удар.

І все, до чого він увесь вечір йшов так невблаганно й тяжко, було отримано лишень за одну легку, як мрія, мить…

— Да-а… — протягуючи «а», відізвався володар волохатого, як мочалка, тіла. — Навіть не уявляв, що людині можна влаштувати таке моральне побиття.

— Що ти здатний розуміти в цьому? — сказала Зажура. — Ти — Матеріаліст і Хам, твоє діло невелике, а ось їй несолодко доводиться зі своїми витонченими фатальними фантазіями, а їх не бракує. Це ж все треба розставити на місця, розкласти пасьянс, а це, ой, як нелегко. Тут неабиякий розум потрібно мати. Куди тобі, імбецилу з послужним списком, до її вищих матерій тягнутися. Ось ти її (Долю) і заперечуєш.

Волохатий від образи засопів так, що аж волосся на ньому сколихнулося, і вигукнув:

— Ти, курво! Чи не хочеш ти сказати, що я тупіший за тебе?

На що Зажура спокійнісінько відповіла:

— Гм, за мене? Та ти тупіший навіть за Тупість, яка взяла тебе під свою опіку, бо й вона така тупа, що зглянулася над тобою.

Складалось таке враження, що волохатий зараз неодмінно полізе битися, і це було цілком можливо. Хам, здавалось збожеволів від образи, що йому, ХАМУ, й нахамили. Скрутив долоні в кулаки і вже зібрався встати з-за столу, як почув лагідний голосок Зажури:

— Ой, здається, що я розсердила тебе. Я бачу, що ти знервований, любчику. Не хвилюйся, дорогенький. Сядь краще на стілець.

І вона владним жестом посадовила його на місце. Він сів, але ще був досить напружений для того, щоб встати і довести справу до кінця.

— Закрий, любчику, очі. Ось побачиш, наскільки тобі стане краще, — все воркотіла вона біля Хама і той знову підкорився.

— Розслаб повністю все своє тіло. Твоє тіло повинно бути нерухомим. Не ворушись. Втомлені м'язи самі не хочуть рухатися — їм необхідно відпочити. Тепер повністю відмовся від свого тіла. Ти не відчуваєш його. Не ворушись. Голова немов наповнюється свинцем. Прожени свої хижі думки. Розслабся. Ти думаєш ні про що. Ти потрапляєш цілком у всесвіт фантазій. Твоя свідомість полишає тебе. Ти чуєш лише голос, голос, голос… голос монотонний і переконливий. Ти віриш голосу. Ти хочеш слухати голос. Тобі подобається. Світ ілюзій чекає на тебе.