Братья Капрановы - Рута

Звісно, у мирні часи припаркуватися в центрі було нереально, але зараз машин їздило небагато, тому місце для Андрієвого джипа знайшлося швидко. Заглушивши двигун, він вийшов на бруківку і відчинив задні дверцята, де на сидінні стояла велика спортивна сумка з майданними лахами — теплими шкарпетками, черевиками, лижним комбінезоном і навіть термобілизною для особливо холодних ночей. За кілька наступних хвилин керівник рекламної агенції перетворився на революціонера — одного з сотень, що ходили Хрещатиком. Теплий одяг, рукавиці, респіратор на шиї, за спиною — бейсбольна битка. Потупцювавши на місці, щоб перевірити, як сидить взуття, він акуратно склав знятий костюм та пальто і взявся вивантажувати з багажника речі, передані жінками, — тими, що боялися їхати на Майдан.

— Пробачте, ви не допоможете?

Це запитання можна було адресувати «в нікуди», й одразу намальовувалося кілька охочих. Люди настільки прагнули бути корисними, що хапалися за будь-яку справу. Барикади будувати, сніг прибирати, носити шини — все робилося швидко та з ентузіазмом. Це здавалося дивним — адже попри наявність штабу в Будинку профспілок, попри сцену, з якої лунали не тільки пісні, але й цілком конкретні команди, більшість людей тут були, як то кажуть, «самопасами» — вони здебільшого тинялися сюди-туди, від Грушевського до ЦУМу і назад. Але залюбки допомагали організованим силам — медикам, сотням самооборони, кухні та комендантській службі, не кажучи вже про авральні роботи, як-от побудова барикад.

Тому й зараз на пропозицію піднести речі до найближчого пункту прийому допомоги відгукнулося п’ятеро молодиків, які так швидко розхапали пакунки та барильця, що Андрієві нічого не лишилося. Він подякував хлопцям, вони — йому. Загалом рівень ввічливості тут зашкалював, іноді складалося враження, що й справді на Майдані зібралася еліта, і не та, що має багато грошей, а та, що відповідає за себе та країну.

Такі прояви людського духу завжди розчулювали Андрія, і зараз незнайомі хлопці своїм ентузіазмом повернули настрій, що його була зіпсувала розмова з дружиною. Є ще люди в Україні, і їх зовсім не мало.

Впевнено ступаючи важкими черевиками, Андрій спустився Прорізною до благенької барикади на розі, що мала прикривати революціонерів від несподіваних атак, зупинився біля скриньки для збору допомоги і відрахував туди чергові дві тисячі — таку тижневу таксу він сам встановив собі, бо як бізнесмен розумів значення грошей у господарстві, а Майдан був величезним господарством.

Помаранчеві захисні каски, які стали головним модним трендом Майдану, робили табір схожим на будівельний майданчик — адже несподівано з’ясувалося, що вони захищають голову не лише від цегли чи цементного розчину, але й від міліцейських кийків та навіть гумових куль. Саме тому їх і спробували заборонити законом у січні, проте без особливого успіху. Таким чином учора ще цілком мирний засіб захисту став дефіцитом і сьогодні купити його було практично неможливо. У цій ситуації власників мотоциклів виручали мотоциклетні шоломи, а гірськолижників — відповідно лижні.

Людей на Хрещатику було не дуже багато — воно й зрозуміло, якщо врахувати, що всі організовані сотні пішли на мирну ходу. Біля наметів залишалися тільки чергові. Ну й «самопаси», які звично тинялися між барикад та кучкувалися біля столиків з чаєм.

Біля намету шостої сотні, до якої колись записався був Андрій, стояло шестеро хлопців, сьомий рубав дрова для кухні. Всі крім нього були споряджені за майданною модою — каски чи мотоциклетні шоломи, респіратори, битки. Колишній однокашник Андрія по інституту Семен хвалився новим надбанням — захисними щитками на руках і ногах, зробленими зі звичайних глянцевих журналів та клейкої стрічки. Він періодично стукав по них палицею, щоб продемонструвати ефективність такого захисту.

— Слава Україні! — привітався Андрій.

— Героям слава! — першим відповів Семен.

Ритуал рукостискань на мить відвернув увагу від Семенових доспіхів, утім він одразу виправив ситуацію, похвалившись:

— От бачите, навіть з жіночих журналів може бути користь!

— Думаєш, поможе? — скептично перепитав кухар.

— Аякже! Ми тоді у грудні з ментами штовхалися, то вони, суки, по литках б’ють. А так виходить щиток, як у футболістів. А руку можна просто підставити, коли кийком б’ють, от спробуй!

Один із хлопців ліниво махнув биткою у бік Семена, і той різко викинув назустріч передпліччя, обмотане журналом.