Братья Капрановы - Рута

— Ні-і-і-і-і-і-і!

Від стрільця його відокремлювало лише кілька метрів, але шлях несподівано перепинив хтось із солдатів, що теж не витримав дуелі із беззбройними. Він зробив крок назад, Андрій врізався плечем у його плече, затримався на мить, і цієї миті вистачило, щоб Козлов встиг натиснути на гачок.

Затвор смикнувся, відправляючи бойок у капсуль, порох загорівся і вибухнув, виштовхуючи кулю, борозни нарізки закрутили її навколо осі, і гостра, досконала за формою, ідеально підігнана до ствола куля вирвалася назовні, ставши продовженням лінії прицілювання, матеріалізуючи погляд стрільця.

Все відбулося так, як навчав замполіт. Козлов цілив у камеру. І влучив у камеру. Але за камерою стояла дівчина Рута, і, пробивши тонкий пластик корпусу, касету та декілька електронних плат, куля вилетіла з іншого боку і м’яко, неначе у масло, увійшла в дівоче тіло.

Дівчина впала без зойку. Неначе квітка, підрізана гострою косою.

Квітка Рута.

Комп’ютерний намет — саме по собі це словосполучення викликало би посмішку у нормальної людини в нормальні часи. Але не на Майдані. Адже інформаційна боротьба із владою, яка монополізувала практично всі телеканали, радіостанції та газети, купивши їх або ж взявши власників за чутливі місця, відбувалася переважно в інтернеті — зоні свободи, контроль за якою належав Заходу і тому залишався недосяжним для українських скоробагатьків. Політичні сайти, групи та сторінки дірявили щільну стіну пропаганди так, що у дірки визирало владне спіднє. А з початком протестів на Майдані до них додалися численні ресурси, які займалися не лише інформуванням, але й збиранням допомоги. Мільйони людей були підписниками таких сторінок, і варто було написати пост про те, що Майдану потрібна питна вода, як буквально за дві години її не було куди складати, всі комори були заповнені пляшками, а їх все підвозили палетами, підносили упаковками та каністрами. Так само швидко з’являлися ліки у медпунктах і теплі речі на складах Профспілок та Київради. На кухнях уже підсміювалися з такого ентузіазму, застерігаючи, що простіше самому купити пачку солі, ніж написати пост, а потім думати, де дівати тонну цього чумацького товару — адже у питаннях їжі українці міри не знають.

Однак не лише постачанням та політикою займався майданний інтернет. Звідси вели стріми декілька телеканалів, тут забезпечували зв’язок із провідними інформаційними агенціями планети, проводили пресконференції, організовували прямі включення у радіо- та телеефіри.

Технічним забезпеченням усієї цієї інформаційної машинерії і займався комп’ютерний намет — зелене військове шатро, символічно розтягнуте біля скульптури козака Мамая — символу, талісмана і оборонця українців вже багато століть. Там, під захистом армійського брезенту, стояли стійки з надсучасними серверами, які пожертвували для революції комп’ютерні компанії, під’єднані оптоволоконними кабелями до інтернет-ліній, наданих у користування провайдерами, нафаршованими програмним забезпеченням, безкоштовно поставленим авторизованими дилерами. Ну а керував усім цим господарством не хтось, а сам Дмитро Шимків, голова «Microsoft Україна», який спеціально для цього взяв відпустку за основним місцем роботи.

Саме до комп’ютерного намету, інформаційного центру Майдану, і попрямували Семен з Андрієм. Ранній зимовий вечір уже огорнув центр столиці, і яскраві прожектори сцени робили пітьму навкруги іще щільнішою.

Семен постукав, а точніше лише позначив ввічливий стукіт у брезентовий полог, що прикривав вхід до намету, і не чекаючи на відповідь, нахилився та пірнув усередину. Андрій повторив цей маневр, відчувши, як при різкій зміні положення голови світ навколо починає крутитися, немов каруселя. І лише рука, що несамохіть вхопилася за полог, забезпечила йому рівновагу.

— Слава Україні! — бадьоро, як і завжди, привітався Семен.

Хлопець, який сидів біля стійки з серверами, відгукнувся, продовжуючи займатися своїми справами.

— Героям слава!

Тут було тепло від радіаторів системних блоків, що їх обдували працьовиті та гомінкі, як бджоли, вентилятори охолодження. Настільна лампа, підвішена за ніжку до центрального стовпа, дарувала скупе світло, але його вистачало — адже кожен присутній тут хлопець був озброєний власним світлом від екрану ноутбука, а сервери та хаби підморгували кольоровими вогниками.

Комп’ютерники, які добре розуміються на комунікації технічній, зазвичай не приділяють уваги комунікації людській, тому жоден із трьох мешканців інформаційного намету не підвів погляду назустріч гостям. Активний у спілкуванні Семен відчув себе незручно і прокашлявся: