Братья Капрановы - Рута

При згадці про Афган, цю ганебну поразку могутньої Радянської армії, обличчями бійців пробігла тінь обурення. А Козлова вона просто вибила з рівноваги, так що у порушення всіх інструкцій сержант вискочив із лави і штовхнув дівчину двома руками.

— Чо ти сказала?

Від цього поштовху худенька дівоча фігурка заточилася та впала просто під ноги солдатів. Демонстранти обурено загорлали:

— Знімайте! Знімайте, як «героїчні» солдати б’ють жінок! Хай усі побачать!

І тоді несподівано для себе Андрій теж зробив крок уперед, стаючи між Козловим та дівчиною. Потім мовчки подав їй руку. Відтертий на другий план Козлов одразу втратив більшу частину запалу.

— Та кому вона треба-то! Тьху і розтерти!

Досвідчений замполіт відчув, що ситуація обертається не на його користь, тому одразу ввімкнув командний голос:

— Усе! Всім мовчати! Я забороняю вступати в розмови з цивільними. Ви на посту, а не на мітингу!

І це подіяло. Солдати, почувши звичні слова команди, рефлекторно підтягнулися та вирівняли лаву. Лише Андрій залишався на місці, дивлячись на дівчину. Та у свою чергу зміряла хлопця поглядом і після деяких вагань прийняла-таки його допомогу. Рука Андрія майже не відчула ваги дівочого тіла, настільки воно виявилося тендітним.

— А ти смілива, — сказав Андрій. — Як звати?

— Рута, — з викликом відповіла вона. — А що?

— Червону руту не шукай вечорами...

Але наступної миті поруч опинився замполіт.

— Дівчино, ідіть звідси. Не провокуйте. Сержант Литвин! Стань на місце! Джентльмен...

— Єсть! — автоматично козирнув Андрій.

— А хіба ви мене боїтеся? — попри падіння виявилося, що дівчина не втратила бойового запалу. — Друзі! Вони нас бояться! — гукнула вона демонстрантам.

У натовпі зааплодували та загукали. Замполіт безнадійно махнув рукою та відійшов, удаючи, що перемога залишилася на його боці. А дівчина знову обернулася до солдатів.

— Ну що? Нема чого сказати? Нема? Тому й мовчите!

Хлопці відводили очі. Хтось матюкався крізь зуби. І лише двоє з усієї лави дивилися на дівчину, не опускаючи голови. Сержант Козлов — із викликом та неприхованою люттю, та сержант Литвин — уважно і з цікавістю, немовби художник, який вивчає свою модель.

Сто сьома мотострілецька дивізія базується у Вільнюсі та Укмерґе, містечку за сімдесят кілометрів на північ. Служити у ній — щастя для будь-якого радянського воїна. Адже Литва — це тобі не Сибір з її морозами, а Вільнюс — місто хоч і не велике, як порівняти, наприклад, із Києвом, але все-таки столичне. Люди тут переважно інтелігентні, як мінімум, виховані, а дівчата по-особливому гарні, з легким імпортним шармом, який відчувається у всьому — від особливого, світло-русявого волосся до своєрідної, наче навмисне затягнутої вимови голосних. Недарма в радянських фільмах литовці завжди грали іноземців.

Але якщо хтось подумав, що солдатові у Литві тільки й роботи — дивитися на дівчат, то він дуже помиляється. Адже мотострілецька дивізія — це велетенський механізм, призначений для знищення техніки та живої сили супротивника. Тринадцять тисяч людей — населення невеличкого райцентру, одягнене у форму, озброєне та навчене влучно стріляти. І не лише з автоматів — сто вісімдесят танків Т-72, сто п’ятдесят бронетранспортерів, півсотні БМП, стодвадцятиміліметрові міномети, плавучі танки для розвідки, плюс зенітно-ракетні комплекси, протитанковий артилерійський дивізіон та цілий артилерійський полк, озброєний «Гвоздиками» й «Акаціями» — ні, не квіточками, а самохідними гаубицями, а також системами залпового вогню «Град», здатними одним залпом знищити цілий міський квартал.

І ця дивізія — лише невелика частина могутнього Прибалтійського військового округу, покликаного зупинити будь-якого агресора і не дозволити «натовському» чоботу топтати землю радянських Литви, Латвії та Естонії.

Звісно, таке велетенське господарство вимагає могутньої інфраструктури — батальйонів зв’язку, ремонтних баз, складів, госпіталів, їдалень, транспорту. І Військове містечко Вільнюса — частина цієї інфраструктури. Тут, у казармах іще сторічної давнини, на залізних койках із фанерними тумбочками в узголів’ї мешкають бійці — навідники, водії, командири розрахунків, розвідники, заряджальники, санінструктори, сапери, снайпери і прості стрільці, у будь-яку хвилину готові виступити на захист своєї соціалістичної Батьківщини як від зовнішнього, так і від внутрішнього ворога.