Братья Капрановы - Рута

— Хіба хочеш? Мусиш, — сказав він, усміхнувшись.

— Взяв би ти відпустку, — Рута відрізала два шматочки хліба і сіла біля порожнього краю столу. Вона, певно, вже поснідала.

— Відпустку на роботі? — уточнив Андрій.

— Ну не на Майдані ж, — знизала плечем дівчина.

Із найперших днів він шукав в обличчі доньки рис, які б нагадували ту Руту, дівчину з Вільнюського телебачення, портрет якої і досі висів на стіні його робочого кабінету, але не знаходив — та й звідки ж їм було взятися? Художня уява не має впливу на генетику. Дівчина росла точною копією своєї мами, що було цілком логічно і, до речі, зовсім не погано, тому що та у молодості була красунею, бо інакше чому б він одружився?

— Ну добре, я візьму відпустку, — погодився Андрій. — А на скільки? На місяць? На два? На три? Скільки ще це буде тягнутися? — він кивнув на екран телевізора, який без звуку показував трансляцію з Майдану: намети, барикади, прапори та люди у будівельних касках, які комашилися серед усіх цих декорацій, викликаючи відчуття несправжності та якоїсь театральної навмисності.

Рута супроводила поглядом батьковий рух і зітхнула:

— Ти на себе подивися.

Андрій відклав виделку:

— Руточко, я тебе дуже люблю. Але це вже не з твого репертуару, це з репертуару твоєї мами.

Дівчина засміялася:

— Ну, у мами зараз зовсім інший репертуар. Вчора телефонувала і розповідала мені про бойовиків з Литви, які у нас тут воюють.

— Російське телебачення — безглузде та безжальне, — одразу діагностував хворобу Андрій.

Зараз Рута була приблизно у тому ж віці, що й він, коли служив у Литві, і юнацьку привабливість у її обличчі потроху заступала жіноча певність. Це складне випробування для батька — бачити, як твоя донечка перетворюється на дорослу сексуальну жінку. Ти мимоволі починаєш ревнувати її до всього світу і до неї вчорашньої з пухкими губками та малючими перетяжечками на пальчиках, відчуваєш необхідність відгородити її від ворожого та агресивного світу і водночас розумієш, що вона дасть ради йому значно краще за тебе.

— До речі, — Андрій відігнав від себе зайві думки. — Мама говорить правду. Я колись служив у Литві. Зараз — тут на Майдані. Ну чим не бойовик? — хихотнув він.

— Еге, тобі смішно, а вона мені голову пробила. Каже, що на Майдані тут усі на наркотиках, і щоб я тікала до неї. Я питаю, що мені робити в Росії? А вона: заміж вийдеш, тут, на Кубані, повно українців, якщо ти вже така патріотка.

— Телевізор, — повторив свій діагноз Андрій.

Рута гаряче кивнула:

— Я їй так і сказала. Виявляється, це бабуся весь день дивиться, а потім переповідає їй те, що побачила.

А й справді, що може думати про Київ людина, яка не має інших джерел інформації окрім старозавітного радянського, а нині російського телебачення. Навіть інтернетом не користується, не кажучи вже про спілкування з людьми, які цей самий Майдан бачили на власні очі — адже таких на Кубані немає. Ну а те, що Росія намагається залякати своїх громадян українським Майданом, щоб таким чином уникнути свого — це факт, і телевізору там відведена роль замінника реальності.

— Ти ж знаєш бабусю, — Рута зверхньо, по-жіночому смикнула плечиком і Андрій відзначив про себе цей рух.

— Слава Богу, не знаю, — покрутив головою він. — У ті далекі часи, коли ми жили разом із твоєю бабусею, вона такою не була.

— А якою? — уточнила дочка.

— Приблизно такою, як твоя мама зараз, — Андрій посміхнувся.

Рута глянула на нього і знову смикнула плечем. «Це вже до мене», — зрозумів Андрій.

— Тату, — повчально підняла палець донька. — Психологи не радять долучати дітей до подружніх конфліктів, ти що, не в курсі?

Вона вміла іноді бути дуже колючою, і в такі моменти Андрій трохи побоювався її. Адже діти у родинному спілкуванні мають вирішальну перевагу — батьки їм потрібні менше, ніж вони батькам. І тому підсвідомо шантажують самою можливістю спілкування. Коли щось не так — можуть просто вийти з кімнати, і мордуйся потім, як дурень, шукай можливостей для контакту. Бо різкі рухи, як-от підвищення тону чи тиск авторитетом, можуть призвести до розриву останніх тоненьких ниточок, що поєднують родину. І хоч Рута вже пройшла найкритичніший період юнацьких криз, Андрій досі поводився з нею обережно, немовби у війську на заняттях із саперної справи. Що поробиш, виховувати дочку — справа нелегка, це вам підтвердить будь-який батько.

— Та Бог із ними, тобто з нами, — Андрій відсунув порожню тарілку. — Ти коли сьогодні на Майдан?