Джордж Оруэлл - Донька пастора

Однак йшлося тут не лише про особистість пастора. Давалося взнаки те, що застарілі традиції Високого англіканства, які вперто сповідував пастор, вже набили оскому всім течіям у парафії — без винятку. У наш час духівник, який прагне зберегти свою парафію, має лише два шляхи. Або дотримуватися простого англокатолицизму [18] Англокатолицизм — течія в рамках англіканства, що підкреслює його «католицьку» спадщину та коріння. чистої води — чи радше не зовсім простого; або ж мати по-зухвалому сучасні й широкі погляди і виголошувати відрадні проповіді про те, що пекла немає і всі добрі релігії однакові. Наш пастор не робив ні того, ні іншого. З одного боку, він глибоко зневажав англокатолицький рух. Його принципи не знаходили в ньому жодного відгуку, і він називав їх не інакше як «римською лихоманкою». З другого боку, пастор був надто «високоцерковним» для старших членів своєї пастви. Іноді він лякав їх мало не до смерті, використовуючи те фатальне слово «католицький» не лише у належних місцях під час богослужіння, але й коли проповідував з кафедри. Отож і не дивно, що з року в рік кількість парафіян усе зменшувалася, і Найкращі люди йшли першими. Лорд Поксорн з Поксорн-корт, який володів п’ятою частиною графства, містер Лівіс, колишній торговець шкірою, сер Едвард Х’юзон з Кребтрі-Холу і ті з нетитулованих джентрі, хто володів автомобілями, — усі вони покинули церкву Святого Ательстана. Більшість із них тепер недільного ранку їздили до Міллборо, за п’ять миль від Кнайп-Гілл. Міллборо було п’ятитисячним містечком і мало на вибір дві церкви: Святого Едмунда і Святого Ведекінда. Церква Святого Едмунда була модерністською — над вівтарем красувалися слова з Блейкового «Єрусалиму», а вино для причастя подавалося у чарках для лікеру; а церква Святого Ведекінда була англіканською і перебувала у стані партизанської війни з єпископом, якій кінця-краю не було видно. А от містер Кемерон, секретар Консервативного клубу Кнайп-Гілл, і зовсім навернувся до римо-католицизму, а його діти з головою занурилися у римо-католицький літературний рух. Подейкували, вони навіть навчили свого папугу говорити: «Extra ecclesiam nulla salus [19] Поза церквою немає спасіння (лат.). ». По суті, ніхто з тих, хто посідав хоч трохи вагоме становище в громаді, не залишився вірним Святому Ательстану, окрім міс Мейфілл з Ґранжа. Більшість свого статку міс Мейфілл заповіла церкві — принаймні так вона всім казала, хоча ніхто ніколи не бачив, щоб вона клала на тацю під час збирання пожертв більше шести пенсів, та й до того ж, схоже було на те, що вона житиме вічно.

Перші десять хвилин сніданку минули в цілковитій тиші. Дороті намагалася зібратися з духом, щоб заговорити — звісно, треба було почати бодай якусь розмову, перш ніж торкнутися грошового питання, — але її батько був не з тих людей, що полюбляли вести пусті балачки. Іноді він міг так зануритися у власні думки, що, здавалося, взагалі вас не слухав; а іноді бував аж занадто уважним, дослухався до кожнісінького вашого слова, а тоді втомлено зауважував, що такі дурниці краще було б узагалі не озвучувати. Ввічливі банальності — погода і тому подібне — зазвичай налаштовували його на саркастичний лад. А проте Дороті вирішила спробувати завести мову про погоду.

— Дивний сьогодні день видався, вам не здається? — сказала вона, чудово усвідомлюючи, наскільки безглуздо це звучить.

— І що ж у ньому дивного? — запитав пастор.

— Ну, вранці було так холодно і стояв туман, а потім з’явилося сонце і зовсім розпогодилося.

— Невже це справді видається тобі дивним?

«Лишенько, погода геть не підходить. Схоже, він насправді отримав погані новини», — подумала Дороті і вдалася до ще однієї спроби.

— Не хочете трохи вийти на свіже повітря і подивитися на город, тату? Квасоля просто тішить око! Стручки будуть завдовжки не менше фута. Звісно, найкращі я прибережу для Свята врожаю. Ми можемо прикрасити катедру гірляндами з квасолі, а поміж неї почепимо кілька помідорів. Буде так гарно!

То був faux pas [20] Дрібна помилка, необачність, ляпсус (фр.). . Пастор підвів голову від тарілки з виглядом неприхованої відрази.

— Моя люба Дороті, — різко сказав він, — обов’язково вже зараз морочити мені голову цим Святом урожаю?

— Вибачте, тату! — збентежено мовила Дороті. — Я геть не хотіла завдавати вам прикрощів. Я просто подумала...

— Невже ти вважаєш, — вів далі пастор, — що я отримую задоволення, виголошуючи проповідь серед стручків квасолі? Я тобі не бакалійник. Мені аж снідати перехотілося. Коли має відбутися ця окаянна подія?