Джордж Оруэлл - Донька пастора

Декілька людей на тротуарі обернулися і витріщилися на них. Дороті помітила, як торговець залізними виробами містер Твісс, зморщений пожовклий старий, з прихованою зловтіхою виглянув з-за очеретяних кошиків, що висіли над порогом його крамниці. Краєм вуха він уловив слово «соціаліст» і вже подумки зарахував містера Ворбертона до затятих соціалістів, а Дороті — до їхніх прихильників.

— Мені справді час іти, — поквапом сказала Дороті, вирішивши, що їй ліпше втекти, доки містер Ворбертон не бовкнув чогось іще гіршого. — Мені ще стільки треба всього купити. Тож мушу з вами попрощатися.

— Е ні! — весело заперечив містер Ворбертон. — Ніяких «попрощатися»! Я піду з тобою.

Дороті котила велосипед вулицею, а містер Ворбертон, гордо випнувши живіт та затиснувши ціпок під пахвою, і далі просторікував, бадьоро крокуючи поруч. Містера Ворбертона було важко позбутися, і хоч Дороті вважала його другом, іноді їй хотілося — зважаючи на те, що він був місцевою скандальною знаменитістю, а вона — пасторовою донькою, — щоб він обирав менш публічні місця для розмов з нею. Однак зараз вона була вдячна йому за товариство, адже тепер їй було не так лячно проходити повз Каргіллову крамницю; а той і досі стояв на порозі й з-під лоба свердлив Дороті промовистим поглядом.

— Мені дуже пощастило, що я тебе зустрів, — провадив далі містер Ворбертон. — Правду кажучи, я тебе шукав. Вгадай, хто сьогодні прийде до мене на вечерю? Б’юлі! Рональд Б’юлі! Не сумніваюся, ти про нього чула.

— Рональд Б’юлі? Ні, я так не думаю. А хто він?

— Та ти що?! Рональд Б’юлі, відомий романіст. Автор книжки «Тиховоддя і наложниці». Ти ж читала «Тиховоддя і наложниці»?

— Ні, боюся, що ні. Правду кажучи, я про неї ніколи навіть не чула.

— Моя люба Дороті! Ти себе геть занедбала. Обов’язково почитай цю книжку. Це дуже гаряча проза, я тебе запевняю, справжня висококласна еротика. Саме те, що треба, аби позбутися ореолу дівчинки-скаута.

— Я ж просила вас такого не говорити! — сказала Дороті й сором’язливо відвела очі, але вже наступної миті обернулася назад, бо ненароком мало не зустрілася поглядом з Каргіллом. — А де живе цей містер Б’юлі? — спитала вона. — Він же не місцевий?

— Ні. Він приїде з Іпсвіча до мене в гості і, напевно, заночує. Тому я тебе і шукав. Подумав, ти захочеш з ним зустрітися. Може, приєднаєшся до нас за вечерею?

— На жаль, не можу, — відповіла Дороті. — Мушу подати татові вечерю і маю ще тисячі інших справ. Я звільнюся не раніше восьмої, а то й пізніше.

— То приходь після вечері. Я б дуже хотів, щоб ти познайомилася з Б’юлі. Він дуже цікавий суб’єкт, аи fait [27] Добре поінформований (фр.). про найсоковитіші скандали у Блумсбері. Він тобі сподобається. На кілька годин виберешся з церковної клітки, це піде тобі на користь.

Дороті вагалася. Пропозиція була дуже спокусливою. Правду кажучи, Дороті страшенно подобалися її нечасті візити до Ворбертона. Та, ясна річ, вони були дуже нечасті — раз на три-чотири місяці; з очевидних причин їй не личило надто тісно товаришувати з таким чоловіком. І щоразу Дороті особливо ретельно стежила за тим, щоб з ними був принаймні ще один гість.

Два роки тому, коли містер Ворбертон уперше приїхав до Кнайп-Гілл (тоді він відрекомендувався вдівцем з двома дітьми; щоправда, трохи пізніше його економка посеред ночі народила третю дитину), вони познайомилися на чайній вечірці, і згодом Дороті по-сусідському зайшла до нього в гості. Містер Ворбертон напоїв її смачнючим чаєм, захопливо говорив про книжки, а тоді, відразу після чаювання, сів на диван поруч з нею і почав до неї чіплятися, наполегливо, непристойно, навіть брутально. По суті, це цілком можна було назвати спробою зґвалтування. Дороті страшенно перелякалася, але не настільки, щоб не чинити опору. Вона вирвалася від нього і втекла на інший кінець дивана, де й сиділа, сполотнівши, трусячись і мало не плачучи. А містеру Ворбертону, схоже, було геть не соромно, ця ситуація його навіть тішила.

— О, як ви могли, як ви могли? — хлипала Дороті.

— Зрештою, таки не зміг, — відповів містер Ворбертон.

— О, але як ви могли наважитися на таке звірство?

— Як? Дуже просто, дитино, дуже просто. Доживеш до моїх років, зрозумієш.

Незважаючи на такий поганий початок, між ними зав’язалася своєрідна дружба, доходило навіть до того, що про Дороті «шепотілися» через її зв’язок з містером Ворбертоном. Щоб про тебе почали «шепотітися» у Кнайп-Гілл, багато не треба. А проте Дороті бачилася з містером Ворбертоном украй рідко й була особливо обережною, щоб більше не залишатися з ним наодинці, але навіть так він знаходив можливість позалицятися до неї. Однак тепер усе було по-джентельменському; той неприємний інцидент більше не повторився. Опісля, коли його остаточно пробачили, містер Ворбертон розповів Дороті, що завжди «пробує цей номер» з кожною вродливою жінкою, яку зустрічає.