Джордж Оруэлл - Донька пастора

— Містер Бліфіл-Гордон дуже привітний цього ранку, — зауважила вона.

— Ще б пак, міс. Авжеж, він має бути привітним. Наступного тижня вибори, ось у чому вся штука. Солодкі, мов мед, допоки не переконаються, що ви за них проголосуєте, а вже наступного дня навіть вашого обличчя не згадають.

— А, вибори! — неуважно промовила Дороті. Такі речі, як парламентські вибори, були настільки далекими від щоденних парафіяльних клопотів, що вона мала лише дуже приблизне уявлення про них і навіть до пуття не розуміла різниці між лібералами та консерваторами чи соціалістами га комуністами. — Отже так, Проггетте, — сказала вона, тут же забувши про вибори й перейшовши до важливіших питань, — я поговорю з батьком і поясню йому, що справа із дзвонами дуже серйозна. Думаю, найкраще, що ми можемо зробити, так це організувати окремий збір коштів, виключно для дзвонів. Хтозна, може, вдасться назбирати фунтів з п’ять. А може, й цілих десять! Як гадаєте, якщо б я пішла до міс Мейфілл і попросила її відкрити пожертвування п’ятьма фунтами, вона б мені їх дала?

— Послухайтеся моєї поради, міс, і навіть не заїкайтеся перед міс Мейфілл про ситуацію із дзвонами. Це її до смерті налякає. А якщо вона думатиме, що дзвіниця може завалитися їй на голову, ми її більше не затягнемо до церкви.

— От лишенько! Мабуть, ви праві.

— Та певно, що так. Повірте, міс, ви нічого не витягнете з тієї старої...

Примарне слово на літеру «ч» знову ледь не злетіло з Проггеттових вуст. Вкотре доповівши, як стоїть справа із дзвонами, Проггетт з почуттям виконаного обов’язку відкланявся і пішов у своїх справах, а Дороті поїхала далі в напрямку Головної вулиці, і думки про борги та церковні витрати, немов однакові рядки у віланелі [24] Віланела — жорстка поетична форма з повторюваними строфами. , змінювали одна одну в її голові.

Усе ще водянисте сонце, ніби з квітневою завзятістю граючись у хованки поміж бавовняних острівців хмар, посилало скісні промені на Головну вулицю, ковзаючи фасадами будівель з північного боку. То була одна з тих сонних старомодних вулиць, які пересічні гості називають умиротвореними, а для тих, хто там живе, за кожнісіньким вікном ховаються вороги чи кредитори. Єдиними відверто потворними будівлями були «Стара чайна крамниця» (накладні балки, прибиті до тинькованого фасаду, вікна з пляшкового скла й огидний хвилястий дах, як на китайських пагодах) і нова пошта з доричними колонами. За якихось двісті ярдів Головна вулиця розгалужувалася, утворюючи крихітну базарну площу, прикрашену непрацюючою водокачкою і парочкою підточених черв’яками колодок. По один бік від водокачки розмістився головний шинок міста «Пес і пляшка», а по другий — Консервативний клуб Кнайп-Гілл. У кінці, ніби увінчуючи вулицю, стояла ненависна лавка Каргілла.

Дороті виїхала з-за рогу під неймовірний рев людських голосів та оплесків, до яких домішувалися звуки патріотичної пісні «Прав, Британіє, морями!», виконуваної на тромбоні. Зазвичай сонна вулиця аж кишіла людьми, і ще більше люду квапилося бічними вуличками. Вочевидь, тут відбувалося щось надзвичайне. Поперек вулиці, з даху «Пса і пляшки» до даху Консервативного клубу, тяглася мотузка з незліченними синіми вимпелами, а посередині красувався великий плакат з написом «Бліфіл-Гордон та імперія!» Саме сюди, з черепашачою швидкістю просуваючись поміж рядами людей, і прямував вишуканий синій автомобіль, а сам містер Білфіл-Гордон щедро посміхався направо й наліво. Перед машиною марширував загін «Буйволів» на чолі із серйозним на вигляд низеньким чоловічком, що завзято вигравав на тромбоні. Загін ніс іще один транспарант з таким написом:

«Хто врятує Британію від комуністів?

БЛІФІЛ-ГОРДОН!

Хто наллє пива вам у кухоль?

БІЛФІЛ-ГОРДОН!

Хай живе Білфіл-Гордон!»

З вікна Консервативного клубу майорів велетенський «Юніон Джек [25] «Юніон Джек » — інша назва національного прапора Великої Британії. », а над ним широко посміхалися шість розпашілих облич.

Дороті повільно котила свій велосипед вулицею, намагаючись зібратися з духом, щоб пройти повз крамницю Каргілла (інакше до Солпайпа не потрапити), тож вона майже не звертала уваги на процесію. Авто Білфіла-Гордона тим часом спинилося перед «Старою чайною крамницею», і кавова гвардія кинулась в атаку! Скидалося на те, що добра половина всіх леді міста, тримаючи на руках декоративних собачок чи з кошиками для покупок, обступили автівку, ніби вакханки, що скупчилися навколо бога Діоніса. Зрештою, вибори — чи не єдиний час, коли випадає шанс обмінятися посмішками зі знатними джентльменами. З усіх боків лунали палкі жіночі вигуки: «Щасти, містере Бліфіл-Гордон!», «Ви неодмінно переможете, любий містере Бліфіл-Гордон! Ми триматимемо за вас кулаки!» Здавалося, не було кінця-краю запасу посмішок містера Бліфіла-Гордона, хоч і роздавалися вони доволі виважено. Простий люд він обдаровував загальною невизначеною посмішкою, ні на кому не затримуючи погляду; а от кавових леді і шістьох червонощоких патріотів з Консервативного клубу кожного удостоїв персональною посмішкою; а найважливіших осіб молодий Вальф винагороджував помахом руки і писклявим «Вітаю!»