Леся Бернакевич - Дорогі ви, наші цьоцю

Якщо в Бурозубки раніше були якісь сумніви стосовно Йосипа Таратули, то після прогулянки в парку вони відпали. У неї й у її нового знайомого виявилося стільки спільних спогадів! Адже він колись слухав ці ж пісні, що й Бурозубка, дивився ті фільми, що й вона, не забув навіть цього морозива, що було тридцять літ тому. Бурозубка відчула: в неї нарешті з’явився друг. Її молодість, її ідеали, виявляється, не канули в Лету. Вони продовжують існувати, якщо знайшлася ще одна людина, яка пам’ятає про них. І цей паралельний світ продовжував жити в їхній пам’яті.

Броніслава Бурозубка подобалася Таратулі ще у будучність своєї вчительки, коли він її випадково зустрів у коридорі школи. Але тоді він був одруженим. Проте коли минуло понад два десятки літ, і він випадково побачив вчительку біології з вікна свого автомобіля, то давні почуття знову пробудилися. Оскільки ж він уже встиг овдовіти, то вирішив не пропустити тепер такої нагоди – познайомитися з Бурозубкою. Бо раптом і вона самотня?

Почуття виникнули в Таратули з подвійною силою. Адже коли минуло стільки часу, Броніслава стала для нього милішою. Бо була людиною його епохи. Своїх ровесниць він майже тепер не зустрічав. В лісовій промисловості жінок ніколи багато не було, а тепер їх майже всіх відправили на пенсію. А ті з останніх могікан, як от куховарка чи прибиральниця, були з надто грубуватими манерами, мужичою ходою, підстрижені під миску. Буро зубка ж – делікатною. І хоча роки її трішки піддали корозії, та закоханий ровесник бачив вчительку біології такою, як і тоді, в епоху оселедців-івасів, коли на телеекрані й радіо жіночий квартет виконував твіст Мирослава Скорика «Не топчіть, не топчіть конвалій!»

Коли до міста прорвалися громовиці, а на грядках змужнів часник, Таратула запропонував тітці вийти за нього заміж.

Після кількох безуспішних спроб Таратули запросити Броню до своєї домівки на романтичну вечерю зі свічками, Броня запросила його до себе й приготувала солодкий стіл. Вона недовго думала, чим би пригостити пана Таратулу. Для цього мала смачний, хоча й дешевий рецепт із молодих літ: тістечка з пісочного тіста з перемеленими шкварками. Хоча родина гребувала цими хрустиками, проте Броні вони неймовірно смакували.

Коли Таратула спробував солодкого вергуна, то замислився. Смак печива був йому знайомий, але він не міг згадати, де щось подібне йому вже доводилося куштувати. Проте згадав. Точнісінько такі смужечки з тіста готувала його мама. Це були його улюблені смаколики. Але коли не стало мами, то Таратула втратив надію коли-небудь поласувати печивом зі шкварками. Мабуть, цей частунок і пришвидшив усю справу. Таратула попросив Броньчиної руки скоріше, ніж запланував.

Саме в цю хвилину вони попивали каву і дивилися телевізор. Телефільм був дуже файний: наші німців набили.

Хоча тітка всю молодість провела в мріях про шлюбний перстень, проте коли нарешті дочекалася пропозиції, то злякалася. При всій спорідненості її й Йосипа душ вона ніколи не забувала, ким є він, а ким – вона. Не будуть же вони постійно в кімнаті переглядати телевізійні фільми й передачі. Коли-небудь він схоче познайомити її з родиною, знайомими. А вона не знала манер, властивих людям його кола, й переживала, що і сама зганьбиться, і чоловіка скомпрометує. До того ж, здобувши сімейний статус, Броня була б змушена автоматично змінити своє життя, наприклад, відмовитися від багатьох звичок, покинути свою оселю. Бо хіба схоче Таратула тулитися в її комірчині, маючи справжній палац? Та й що вона зможе принести туди, за нею жодного посагу!

– Навіщо я вам? – врешті, видавила із себе. – Тільки не переконуйте, що полонила вас. Якщо років двадцять тому, коли була здоровою і молодшою, ніхто не помер від кохання до мене, то тепер і поготів: для природи я уже не цікава…

– Ну, просто я подумав, що вам, слабкій жінці, потрібний поруч сильний мужчина, який захищав би вас, опікувався би… – вирішив виступити в ролі рятівника Таратула.

– Так, ви усі сильні, але лише для себе, – докірливо похитала головою Бурозубка.

– Але ж я – серйозний чоловік, а не якийсь жеребець… – закип’ятився бізнесмен.

– І цю фразу я уже від когось чула, – скривилась Бурозубка. – Хвалилася вівця, що в неї – хвіст, як в того жеребця! Які ви всі однакові!

– Слухай, чого ти хочеш? Яких іще слів тобі не вистачає? – спересердя перейшовши на «ти», засичав спокусник.

– Мені треба достеменно знати, чому ви … маєте намір зі мною … ну … схреститися? – пробурмотіла кохана. – Будьте відвертими, назвіть справжню причину, не брешіть…