Зінаїда Луценко - Свята Марійка

Христя мовчала.

– Ти народиш для мене дитину?

– Мамо, ні!

– Але ж ти колись мені обіцяла, що все-все для мене зробиш, Христю?! Подумай сама, – мама переходила на крик, у її очах з’явились сльози. – Подумай сама: ти колись поїдеш від мене, вийдеш заміж, у тебе з’явиться своя сім’я, діти. А я залишуся тут, стара, геть самотня, нікому не потрібна. Я й так уже півжиття на тебе поклала, тільки на тебе одну!!! І тепер мені за те така дяка?! Оце така твоя любов до мене?!

– Мені страшно…

– Тобі страшно?! А яким буде моє життя, подумала?! Я тебе прошу, доню, народи мені дитинку! Тільки ти можеш зарадити моїй біді, допоможи мені, благаю!..

– А дядько Славко про це знає? Він згоден? – раптом тихо спитала Христя.

– Я сьогодні з ним поговорю, – мама тремтячими пальцями дістала з пачки сигарету, черкнула запальничкою, затягнулася. – Коли у тебе були останні місячні?

А за тиждень усе сталося… Мама вирахувала потрібний день і час, щоб усе пройшло як слід, щоб усе вдалося з першого ж разу.

Дядько Славко був геть не проти, він тільки трішки перед тим висварив маму, що вона відразу про все йому не розповіла, що збрехала. А мама попередила дядька Славка, що ОЦЕ буде вперше і востаннє.

– Пам’ятай: це тільки заради народження нашої дитини, і не більше! Аби ти нічого такого собі не думав.

А до Христі:

– Слухай дядька Славка, він скаже, що і як.

– Я уже про все знаю! – сказала Христя, і це були її останні слова, промовлені до мами.

Вона міцно причинила за собою двері, коли вони увіходили з дядьком Славком до спальні, і ще міцніше закрила серце – од усіх дорослих.

Її однокласниці вже мали кавалерів, дехто навіть зустрічався по-серйозному, а Христя просто кохала Сергійка, свого сусіда по парті, і він ще навіть про те не знав. Вона була чистою дівчинкою, яка любила читати про кохання, гарно танцювала і потай складала вірші. І ось тепер, після тієї зустрічі з дядьком Славком, у спальні, світ для Христі утратив барви. Вона відразу ж, наступного дня, пішла до перукарні і відрізала волосся, попросила, аби зробили короткого їжачка, по дорозі додому придбала чорний лак для нігтів, туш для вій і яскраво-червону помаду.

– Ти на кого стала схожа?!! – кричала на кухні на Христю мама. – Що ти із собою таке зробила? Як тепер підеш до школи? Та тебе ж із першого уроку виженуть!

Христя їла цукерку за цукеркою, дивилася кудись повз маму і мовчала, обличчя у неї мов скам’яніло, тільки губи, що дрібно дрижали, видавали Христине хвилювання.

– Ну гаразд, але пам’ятай про дитину, нам треба, аби вона народилася здорова, тож покинь ці дурощі й заспокойся!

Усі дев’ять місяців тривав бойкот. Христя майже до останнього ходила в школу. Але коли стало відомо про її стан, однокласники від Христі відвернулись. Тільки це не надто засмутило майбутню маму, вона й так сторонилася світу. Сиділа у своїй кімнаті при зашторених вікнах, і навіть удень там панували сутінки. Христя багато читала, щось писала в особистому щоденнику, до матері й вітчима не говорила.

– Це мов не моя дочка стала, не Христя, – казала мама до дядька Славка, коли він зауважував про відчужену поведінку падчерки.

– Дивись, бо ще щось дурне надумає. Ти цю справу заколотила, тож будь уважна, аби ми не втрапили у халепу, якось розрулюй ситуацію.

– Ось народить дитину Христя, то її й попустить, усі вагітні нервові, я теж така була…

Пологи минули на диво легко. І хоч Христя була ще дуже юна, тонесенька й худенька, вона не плакала й не кричала, як інші породіллі, а коли дитина з’явилася на світ, зітхнула з полегшенням й заплющила очі.

– У вас народився хлопчик! – лікар вийшов у коридор привітати Христиних батьків.

– Яке щастя! – сказала мама. – Але ж ви пам’ятаєте, про що ми з вами говорили? Уколіть дочці який там треба препарат, аби у неї не було молока.

– Зараз медсестра перев’яже їй груди.

– І обов’язково зробіть укол! Ми хочемо бути певні. Бо наша дівчинка ще неповнолітня, це для неї й так було великим стресом, годувати дитя вона не буде, ми заберемо дитину і будемо ростити як свого сина.

– Гаразд, як скажете, – утомлений лікар рушив коридором, а Христина мама затулила обличчя руками і засміялася від щастя: – Нарешті у мене є син, мій син! Наш хлопчик, Славку, чуєш?!

Про Христю вже не думала. Хіба… Як забирали з пологового будинку, дядько Славко намагався вручити падчерці букет із квітами, а мама – таки наважилась, підійшла і одягнула на шию дочці розкішне намисто із бурштину, із золотою застібкою. Христя подарунка не відкинула, уперше подивилася на маму і посміхнулась: