Анна Хома - Львів. Пані. Панянки (збірка)

– Гм, у сучасному світі другого Франка не може існувати, але… Хтозна… – чоловік багатозначно всміхнувся. Сфотографував Льолю поруч із портретом Рошкевич та запросив дівчат на виставку, де пообіцяв віддати світлини. Льоля весь час поводилася наче заморожена і не реагувала на жодні спроби подруги розворушити її. Врешті Михайлина здалася і провела подругу на потяг. На пероні їх уже чекав Ладзьо – це він привіз дівчину до Львова і мусив супроводжувати назад в Ольжичі. «Фіктивний наречений» виглядав привабливо – високе чоло, рівний аристократичний ніс, густі брови й вузькі губи. Хлопець чомусь вибачився перед Мінкою за відстороненість Льолі й запропонував обмінятися телефонами – якби що. Навіть поцілував руку на прощання. Дивак! Ґречний, приємний, вихований, але… Якийсь уже надто м’який і добрий. Ет! Льолі треба іншого – сильного! От Ясь… Ну нічого, вона ще зможе переконати цю впертюху, треба трішки часу!

В голові у Міни засіла нав’язлива думка. Соцмережа ще зранку підкинула їй цитату про невипадковість збігів, і сьогоднішній збіг видався їй аж надто невипадковим. Вона мусила все перевірити. Михайлина забігла у кафетерій, взяла собі додому велику пластянку міцної кави і приготувалася до безсонної ночі. Не буде вона Михайлиною Іванець, як не докопається до істини!

За вікном батожила злива. Рясний дощ поливав Ольжичі вже другий день. Льоля здригнулася від стуку в двері й кинулася відчиняти. На неї налетіла мокра, як хлющ, Мінка і виголосила:

– Бігом годуй мене!

Льоля кивнула і подалася в кімнату по плед. З дверей висунулася матір, побачила знайоме обличчя, сухо кивнула на вітання і знову сховалася. Михайлина стенула плечима – до теплого прийому у «стані ворога» вона вже звикла. Дівчина скинула мокрющі кеди, повісила на вішак куртку, скрутила мокре волосся в гульку й сіла на стільчик, облизуючись над порожньою тарілкою. За кілька хвилин подруга насипала їй бануша. Міна схопила шматочок бринзи пальцями й вдоволено замуркотіла:

– Як же я люблю вашу їжу!

Дочекавшись, доки подруга наїсться, Льоля помила посуд і сіла біля неї.

– Кажи.

– А, точно! – Міна ляснула себе по лобі. – Можеш вважати мене дурною, але це якась містика, Льоль! Ви навіть народилися в один день – одинадцятого лютого.

Імена у вас однакові, навіть імена хлопців – і ті! Подивися: він поет, вас познайомив твій брат, він робить тобі пропозицію, усе чудово, готуйся до весілля і всміхайся, але бац! І його раптом заарештовують!

– Так… Ну, схоже… Але це все надто дивно, щоб бути правдою.

– Ох, моя ти хороша! Тобі замало збігів? А як тобі таке.

Знаєш, як звали сестру Ольги Рошкевич?

– Як?

– Михайлина!

– І що?

– А хто мені всі вуха протуркотів, що мріяв про таку сестру, як я?

Льоля затнулася. У голові відразу зринув сон про ковзанку й дівчину, схожу на неї. Вона називала її сестрою. І там теж було ім’я. Невже їй снилося минуле Ольги Рошкевич?

– Але ж ти білявка!

– Люба моя, – Мінка весело розсміялася. – Я можу і в зелене пофарбуватися, мала б тільки бажання. Мій рідний колір – темно-русявий, майже як твій. Просто я його з дитинства не люблю. Тобі от пасує, а я – ну геть миша! Але зараз не про те… Льолько, якби я могла змінити власну долю і бути щасливою – я б так і зробила. Подивись, ну одружишся ти з тим священиком…

– Семінаристом!

– Майбутнім священиком! І що? Будеш, як власна матір – діточок плодити і світу не бачити, а сама – в подушку сохнути за своїм Ясем?

– Ладзьо чесний. Він мене не зачепить. І він робить це тільки заради нас із Ясем! Мене не буде ніхто примушувати, буду працювати, писати! Я буду щасливою!

– Ага, ага. І Ольга Рошкевич теж так думала. От тільки після останнього вальсу на балу зі своїм Іваном її шлюб перестав бути фіктивним. Але ж любила вона Івана! Вона могла бути з ним, розумієш? І ти зараз можеш змінити свою долю! Можеш думати, що я божевільна, але почуй, що я кажу. Чула щось за карму?

– Ну, трохи…

– От, я думаю, що то твій кармічний досвід. Згадай тільки свої сни – вони ж усі про один і той самий час. Кажуть, що сни – це наші минулі, а то й паралельні життя. Може, тобі показують твоє, щоб ти нарешті второпала, як тобі пощастило?

– Як пощастило?

– Ти народилася в інший час, у тебе набагато більше можливостей, врешті-решт у тебе є я! І доки ти не зробила вирішального кроку, у тебе є вибір. Розумієш, у кожного є вибір – банально прокинутися чи далі спати, вкрасти чи пройти повз, дати милостиню чи відвернутися від жебрака. На одному кінці світу метелик змахне крильцями, а на іншому станеться землетрус!