Яна Дубинянская - Ода до радості (збірник)

Несподівано капітан Веймор помічає попереду і трохи зліва від літака дивну цятку. Щось висить поміж хмар. Щось таке, чому в повітрі не місце. Дункан підводиться над кріслом і нахиляється до скла. Цятка наближається, розростається, набираючи обрисів…

– Срань Господня!

– Що таке, капітане? – буркає Дженкінс, не відриваючись від бланків із передпосадковими інструкціями.

Наступної миті Веймор починає лементувати, наче діваха, що побачила павука-птахоїда в себе на грудях:

– А-а-а-а-а-а-а-а-а-а!!!

Якби не рефлекторна спритність капітана, у цьому місці історія Стьопи, а заразом і 150 пасажирів рейсу BA 840, урвалася б. Дункан блискавично відключає автопілот, втоплює праву педаль униз і відхиляє штурвал від себе, одночасно кренячи його вправо. «Airbus» кидає вбік, і він зісковзує на сотню метрів донизу, уникнувши зіткнення. Непристебнуті пасажири в салоні прилипають до стелі. Веймор між тим верещить:

– А-а-а-а-а!

– Кеп, що ви робите?! – кричить Дженкінс. – Працюйте над заходом на посадку. Ми…

– Ти бачив?! Ти це бачив, матері моїй ковінька?!!

– Що там? – Літак вирівнюється; другий пілот зиркає вперед і спостерігає чисте небо, де-не-де поплямоване хмарами.

– Якийсь мудак на табуретці з… з кульками! Шіт! Фак! Ми ледь не засмоктали його лівою турбіною!

– Е-е… А що він там робить?

– Я звідки знаю?! У нього спитай!

Тед Дженкінс стискає губи, усвідомивши, що попереду його чекає найважче приземлення в житті. Погано перед посадкою лишитися самому в кабіні. Проте ще гірше саджати літак, коли поруч із тобою пересіпується в істериці психічно хворий.

– Кеп, ви не проти, якщо я переберу на себе керування? – обережно, стараючись не викликати новий напад буйства, мовить Тед.

– Пішов у дупу, молокососе! – бризкаючи слиною, вищить капітан. – Трикляті українці хочуть звести мене у могилу! Покручі! Виродки! Я їм цього не подарую!

– Капітане Веймор, я наполягаю.

– Заткнись і підтримуй висоту!

– Диспетчер наказав займати 110-й ешелон.

– Який, в сраку, 110-й ешелон, Теде?! Може, їх там штук двадцять таких пиряє над аеропортом? – Сірі очі капітана вирячені, мов у жаби, здається, ще трохи – і вони почнуть обертатися незалежно одне від одного, точно як у психів. – Зараз іще нахапаємо повні турбіни цього добра і звалимося, на хрін, у штопор. Тримай висоту!

Не попіклувавшись про те, щоб угамувати емоції, Дункан зв’язується з диспетчером у Борисполі і горлає в мікрофон, нехтуючи всіма приписами й інструкціями:

– Це що за собача какашка у вас на ешелоні?!

– Бі-ей вісім-чотири-нуль, говорить диспетчерська Борисполя, повторіть запит.

– Ви там за трафіком дивитесь, довбодзьоби?! Чи вже повпивалися до чортиків? У вас же аеропорт, а не свиноферма!

– BA 840, вас не розумію. В чому ваша проблема?

– Проблема не В МЕНЕ, а У ВАС, гівноїди, і полягає вона в тому, що якийсь педераст у даний момент літає на табуретці по ешелону!

Диспетчер нишком перетравлює почуте. Йому не вистачає знань англійської, щоб повною мірою оцінити красу капітанських лінгвістичних вивертів, але про педераста на табуретці він розуміє.

– BA 840, у вас усе в порядку на борту?

– Це ви у мене питаєте, диспетчерська?!

– BA 840, я можу поговорити з другим пілотом?

– Навіщо?

– Він теж бачить чоловіка на табуретці?

Дункан Веймор більше його не слухає і просто волає:

– I’m bury you! I’mmma bury you, bastards! [4]

Рейс BA 840 іде на посадку.

До посадкової смуги з’їжджаються пожежні машини і карети «швидкої допомоги», напаковані психіатрами.

За літаком «British Airways» до аеропорту наближається лайнер «Air France», рейс AF 205 із Парижа. Капітан французького літака виявляється флегматиком зі специфічним почуттям гумору. Помітивши геліостат і обсіяного бурульками Стьопу, він реагує по-філософськи:

– Диспетчерська Борисполя, у вас новий спосіб слідувати за трафіком? Не вистачає грошей на радари і ви тепер літаки помічаєте сірниками на карті?

– Борт два-о-п’ять???

– Вам не здається, що хлопцю трохи холодно? – далі іронізує пілот. – Ви хоч би курточку на нього накинули, а то сидить у самих шортах. Тут —7 °C за бортом!

– Хто у… у… у… самих шортах? – у диспетчера важка форма стовбняка.

У розмову встряє інший літак, який щойно злетів з аеропорту і набирав висоту, прямуючи на північ від української столиці:

– Диспетчерська, у когось із ваших учора був день народження? Видно, гарно погуляли. – Пауза. – Чи… о, пардон!.. у вас же сьогодні День незалежності. Забув, вибачайте.