Богдан Жолдак - Нестяма

Василька ж тим часом військкомати запроторили таки в Сталінград, в саме пекло — й нечувана в історії людства битва розпочалася.

А тут Різдво.

«Як же там син нидіє без подарунка?» — мучили фюрера здогади.

Отож спорядили секретного літака скинути синові щось від Санта Клауса, бодай вісточку передати, бодай би шоколадку в страшний далекий засніжений Сталін-град. Однак льотна таємна мапа була так зашифрована, що пілот збився з курсу й попрямував на... Сталінобад, де й здесантував усі пайки на радість евакуйованим тиловикам — як же возрадуються вони від несподіваного під-харчунку. Але не Гітлер. Отак Василько й знову ні про що не довідався.

— Мудак ти! — лаяв Адольф Алоїзович райхмаршала авіації Герінга. — Тобі нічого доручити не можна!

— Так назви ж цих міст дуже схожі, — щосили виправдовувався він (бо таємно мав таку ж проблему — рідного, теж незаконнорожденого, сина у радянському місті Лі-пецьк).

— Мудак ти, морфініст довбаний! Годі вже балеринок портить, на сцену глянуть противно — усі розкаряками танцюють. Тьху!

Тривога соталась навіть сюди, крізь товстезний бетон Райхканцелярії, перетворюючи нічний відпочинок на кошмар.

— Майн кляйне кнабе, — стогнав він крізь власне скреготання зубів, кусаючи подушку так, що Єва Браун прокидалася, і кожного такого разу їй прокидалася надія:

— Кнабе? Адюньчику, я народжу їх тобі цілу купу, — й заходилася пестити фюрера, хтіла й далі, однак він категорично відкидав її трепетну руку.

«Чи не мулатка-полукровка бува? Занадто азартна для німкені.» — здогади терзали його надто потужно, аби довірити їй своє потомство.

Іще. Не міг він довірити якійсь сторонній крайню плоть, бо вона була геть відтята. Єва Браун же мала занадто компанійську вдачу й водила дружбу з райхканцеляристками.

А що як вибовкне про обрізання? Що тоді? Гай-гай, прощавайте тоді всі расові теорії...

Його розривало на частини. Ще б пак — айстро-угорець за національністю, єврей по крові і германець по суті, він ніяк не міг знайти притулок своїй стражденній душі.

Трагедія батька: бути батьком усієї нації, але не бути батьком своєму єдиному синові.

«Кому, кому передати фатерлянд? — мучили нічні примари, він вийшов у туалет і змочив лице холодною водою. — Та ви погляньте лише, погляньте на цих Геббельсів і Гіммлерів — теж мені арійці. Ну, гаразд, от Геббельс — у нього мати українка, ну чому, чому вона не передала синові бодай якоїсь арійської зовнішньої ознаки. Ганьба!»

Тут він подибав у дзеркалі своє відображення, теж далеке від арійських ідеалів, і вщух.

— Я не можу ризикувати майбутнім Третього Риму, тьху ти. Третього Райху. І Четвертого Райху також, сину, мій сину, де ти тепер? О, мій арійський спадкоємцю. — шепотів безсило до струменю води.

І проциндрив Третій Райх во ім’я Четвертого.

...Уже бійці й прорвалися були до Волги, уже майже її захопили, коли Гітлер несподівано для всіх віддає наказ:

— Негайно перекинути всі танкові сили звідтам на Курську дугу!

— О, майнер готт! — заволали ті. — Там же стоять в засаді сталеві кліщі їхнього лютого маршала Жукова. Яка логіка?

— Провидіння! — єдино була відповідь.

І що поробиш? Змушені були програти й Сталінград. А пального од передислокацій значно поменшало, про які наступи й прориви можна говорити, коли його ледве на відступ вистачає?

Гітлер од цього дуже страждав, але кому ти тут поясниш правду, що його єдиного синочка тупоголові більшовики раптом взяли й несподівано перевели служити під Курськ?

«Не можу ж я свого Василька кинути там напризволяще без догляду».

Однак весь вермахт думав, що фюрер буде визволяти Курськ від більшовиків, а насправді це він визволяв одно-го-єдиного сина.

Оці невпинні перекидання армій виснажили їхню потугу, і не лише на паливні та мастильно-змазувальні матеріали, але й морально. Бо жоднісінький зі його солдатів не міг осягнути стратегію вождя.

Ніщо не віщувало поганого, однак Зіна, вийшовши з хати, хутко повернулася назад і взяла до рук фарби та пензля.

— Добре, коли в тебе син художник, — приказувала вона, радіючи, що в домі завжди є свіжі фарби, та домальовуючи на надверному козакові Мамаєві яскраво-зелену будьо-нівку зі сяючо-червоною зіркою.

Звільнена комуністами од фашистів Полтава повільно оживала, до такої міри, що Зіна простувала до агітпункту по нові наглядності, а головне, по нові орденські виплати, нагородні книжки, яких син Василь присилав матері з усіх фронтів.