Богдан Жолдак - Нестяма

Він щоразу прикидався:

— Не хочу мати дітей...

Мовляв, зазнав у далекому 1918 році газової атаки під Верденом (що на річці Соммі), де навіть осліп був, і тому дуже, мовляв, остерігається невдалого отруєного потомства.

Брехня! За те отруєння він і отримав позачергове звання єфрейтора, та був відряджений на окуповану Україну ув Полтаву, де надто успішно відбув курс лікування — якщо на вкраїнських фруктах йому відновився зір, то сперматозоїди і поготів. Просто він маніакально економив на всьому, наприклад, на харчах, удаючи вегенетаріанство, то що казати вже про дітей, які вимагатимуть суттєвих витрат із зарплати.

...Єва Браун відпустила крайню плоть.

— Я хотів сказати, що. — намагався виправдатися сутінковий партнер, пояснити, що він не той, за кого себе видає.

— Мовчи! — рикнула імперська тигриця й знову заліпила йому рот масним поцілунком, іще вдалішим за попередній.

І що поробиш? Змушений сексуально коритися, чорт же їх, панів, зна, та їхні забаганки, раз ти розконвойований раб, то терпи все. Краще їсти ерзац-харчі, ніж концтабір-ну баланду. Отак.

Виходячи в коридор, Єва непомітно позначила це помешкання губною помадою — це нескладно зробити, припавши легеньким поцілунком до броньованих дверей.

Тобто-себто, в неї почалося нове життя, особливо статеве. А що було робити, коли Гітлер уперто програвав битву за битвою, наполегливо віддаючи так тяжко завойований життєвий простір, що Єві здалося навіть — робить він це навмисне. Замість, наприклад, вкладати бюджет в озброєння, циндрить його на якусь містичну «зброю помсти», якої ніхто не бачив та й і навіть не чув.

Але от питання: з якою метою? Щоб непомітно дременути з нею із Райху? Прихопивши кого? Райхеншталь Ленні, режисерку? «Леннініст сраний»! — лютилася по-думки Єва Браун, тручи бурякові салати, що їх особливо принизливо було куштувати на предмет отруєння, Гітлер бо дуже опікувався проблемами здоров’я. Звісно ж, свого, а не чийогось там. Заощадливий, аякже, ще й примушував шкарпетки церувати.

Жмотяра.

Економив зарплату? Але з якою метою?

Щоб з чистою совістю мекнути кудись із віртуозною пі-лотесою? Або з...

Та й чого доброго од нього чекати, коли він при Єві Браун закрутив адьюльтера — з ким? Та з рідною однокревною племінницею, підштовхнувши ганьбою небогу до самогубства! І — адьйос, адюльтер!

— І це при живій мені? То що, чекати, доки й мене доведе до ціаніду?

А дзузьки! З трепетною насолодою Єва смачно плюнула в бурякове потертя.

І вчасно: з коридору долинуло важке карбування чобіт охорони і до покоїв увійшов Адольф Алоїзович Гітлер. Фюрер так поспішав, що не вчинив зазвичаєної перевірки помешкання, а натомість рвучко накрутив телефона:

— Алло! Як там у вас з кубатурою сфери? А з пірамідоту-рою? То що, можна вже сподіватися?

І хоч потім коханий перейшов повністю на вкраїнську мову, однак перші слова встигли дуже насторожити Єву Браун, адже вона ніколи ще нічого подібного тут не чула.

— Щось замишляє, — ненароком прошепотіла вона.

Та й будь-яку іншу жінку б насторожило, коли чоловік переходить не незнайомі для дешифрування слова; чоловіка лише попусти, то він тобі такого понавигадує. Якщо в нього є таємниці од власного Третього Райху, то од сім’ї й поготів... Тривога кігтями стиснула серце райх-пантери.

І на те були причини. Колись, наприклад, на біса тобі здалася та задрипана більшовицька Росія? Який із неї прибуток?

Усі фельдмаршали відмовляли його:

— Ти ж уже Європу захопив, то й будуй щасливе життя для фатерлянду. Чим Росія, то краще зосередься на Англії та й добий її, щоб не воняла. А то: Росія, Росія, оно вже скільки світових вождів об неї зуби поламало. Неекономно якось.

Особливо сімейні підозри виникли, коли він, підсту-пившися під самісіньку Москву, раптом несподівано повернув назад. Ну не ну? Варто було отак туди ломитися, щоб усе заразом взяти й покинути?

«Тут щось негаразд», — підказало трепетне жіноче серце. А вголос промовила:

— Адюнчику, подавати?

Той мовчки і люто накинувся на страву, аякже — у відрядженні мав звичку ні до чого не приторкатися, справедливо остерігаючись трутизни.

«Отак хоч би раз накинувся на мене», — прошепотіло їй просте жіноче щастя.

Навіть не витерши губ, цмокнув у щічку й помчав.

— Куди ти, любчику? — сумовито запитала.

— Звісно, в майстерню. — Й, подумавши, додав: — Кохана.

Вправна імперська рись недовго чепурилася. Значно довше довелося шукати заповітні двері в довжелезних коридорах. Лише там, усередині, в обіймах двійника, три-вога одпускала. Тож вона поділилася передчуттями з дубль-партнером. А з ким же ще в цьому холодному підземному царстві?