Дэниел Киз - Війни Міллігана

аллен підморгнув йому.

— Гадаю, найкраще рішення — поставити її просто над пунктом наглядачів у загальній кімнаті. Віднесемо її, коли прийде нічна зміна.

— Нічого собі! Просто у них під носом! — присвиснув Боббі.

— Майже. У них над носом, — виправив його аллен. — Крім того, у загальній кімнаті завжди так смердить, що наш шмурдяк вони ніколи не почують.

За день до переведення Міллігана з Афін до Ліми молода студентка факультету журналістики Сьюзан Прентіс примудрилася обійти охорону й зустрітися з ним у відкритому відділенні. Вона представляла університетську газету «Лантерн». Їхня зустріч випала на сплутаний час, і дівчина взяла інтерв’ю у Біллі-М.

Уже після переведення Сьюзан написала йому лист, у якому пояснила, що люди бояться його через страх перед невідомим, через те, що не можуть його зрозуміти. Вона писала, що і сама боялася з ним зустрічатись, але страх зник, щойно його побачила. Дівчина вибачалась за свої упередження і писала, що насправді він дуже мила й добра людина. Зазвичай, додала вона, усі журналісти виступають на захист таких «непотрібних» людей, просто у його випадку ніхто не знав, як правильно поводитися.

Біллі-М погодився зустрітися з нею знов 23 жовтня 1979 року, але зустріч не відбулася, бо артур не довіряв йому говорити з пресою. Він сказав аллену вийти на сцену, щойно вона прийде, так що сам Біллі-М побачив лише її спину у дверях і почув «бувайте». У нього в губах залишилася цигарка аллена, і його ледь не знудило. Так неправильно: артур наказав аллену завжди гасити цигарку, перш ніж залишити сцену. Судячи з повної попільнички, вони довго спілкувалися.

Повернувшись у свою кімнату, Біллі-М застав там Карла Льюїса. Він уже встиг влаштувати повний гармидер: розкидав одяг та всілякі дрібниці по підлозі, розсипав тальк і навіть вичавив зубну пасту.

— Де мої гроші, засранцю? — прошипів він крізь дірку з-під переднього зуба.

— Я сказав, що заплачу, — жалісливо відповів Біллі-М. — Нащо було таке робити? Ви ж стояли у мене за спиною, коли я вранці брехав своєму адвокатові і просив вислати вам сто доларів на новий радіоприймач замість зламаного.

— Уранці? Ти кого хочеш надурити, га? Це було три дні тому! А грошей мені ніхто так і не переказав!

— Я знов йому подзвоню. Він, мабуть, не зміг зробити переказ одразу. Завтра гроші будуть.

Той вищирився й, виходячи з кімнати, кинув:

— Молися, щоб вони прийшли. Ой, молися…

Біллі-М зрозумів погрозу. Він бачив, що буває з іншими пацієнтами, і знав: якщо гроші не прийдуть — йому буде дуже боляче. Після переведення у це пекло в нього більше не було прямого ментального зв’язку з артуром, рейдженом чи алленом, але він був упевнений, що вони повернулися: він бачив записки, написані незнайомим почерком, а люди розповідали йому про речі, яких він не знав чи не робив. І Біллі-М знов почав втрачати час — не просто хвилини чи години, а, як щойно виявилося, навіть дні. Йому було соромно.

Раптом знадвору почувся рев натовпу. Біллі-М підбіг до вікна й побачив, що на подвір’ї зібралися сотні пацієнтів із дрючками в руках. Дехто з них був у капюшонах, що закривали обличчя. Він просто не міг повірити своїм очам — вибіг у коридор і закричав:

— Бунт! Бунт!

Карл Льюїс кинув на нього погляд, повний огиди.

— От же придурок…

— Надворі! Вони вже захопили територію! Нічого ви мені не зробите — вони скоро прийдуть сюди і наведуть лад!

— Ага, аж бігом. Вони кіно знімають — ти що, не чув?

— Кіно?

— Кіно, йолопе. Для телебачення. Вони знімають у Лімі, бо вона схожа на Аттику.

Біллі-М сумно похитав головою й поплентався назад у кімнату. Мав би здогадатися. Це надто добре, щоб бути правдою. У цьому світі немає справедливості.

Після зустрічі з алленом Сьюзан Прентіс написала статтю, яка вийшла на першій шпальті університетської газети Огайо «Лантерн» 6 листопада 1979 року. Наклад цього випуску перевищив загальний наклад газет Колумбуса й Дейтона.

«Я знаю, що мені потрібна допомога. Навіть якщо я ніколи не зможу стати частиною суспільства і зробити свій внесок у його розвиток, я все одно маю право на допомогу».

Доктор Корнелія Вілбур, відомий спеціаліст із синдрому множинної особистості, яка працювала з Мілліганом, …каже, що він не отримує лікування з моменту свого від’їзду з Афінського центру 4 жовтня… Вілбур також повідомила нам, що доктор Лінднер діагностував у Міллігана психоз і шизофренію… Вона називає клініку в Лімі «пекельною дірою» і заявляє, що Мілліган не зможе отримати відповідної допомоги, аж поки політики не припинять використовувати його ім’я задля досягнення власних цілей і не повернуть його назад у Афіни.