Даниэль Глаттауэр - Північний вітер

До речі, я розповів Марлен про нас. Вона відреагувала так, наче це ще гірше моєї пневмонії. Я сказав: «Є одна жінка, з Інтернету, яка мені подобається». Вона: «Скільки їй років? Як вона виглядає?» Я: «Гадки не маю. Їй від тридцяти до сорока років. Білявка, брюнетка або руденька. А ще вона щаслива у шлюбі». Вона: «Ти хворий!»

«Ця жінка, — кажу я їй, — дає мені можливість думати про когось, окрім тебе, Марлен, і відчувати щось схоже. Вона мене хвилює, збуджує, часом мені кортить послати її подалі, але знаю, як сильно я жадатиму повернути її назад. Бо вона потрібна мені тут, поруч. Вона уміє слухати. Вона розумна. Вона кмітлива. А найважливіше, що вона поруч».

«Якщо тобі подобається їй писати, то пиши, — сказала Марлен. — І не забувай про пігулки!» — додала вона.

Еммі, я безпорадний. Як мені залишити цю жінку? Вона наче холодильна шафа, але мені стає гаряче, коли її торкаюся. Коли гуляю з нею Амстердамом, підхоплюю запалення легенів, але коли вона вночі кладе мені руку на чоло — я палаю.

Так, Еммі, розпочнімо частину другу, й от що я Вам скажу: я повернувся назад. Я не мав наміру добровільну розбирати табір у Вашому головному мозку. Я хотів би, щоб ми й надалі одне одному писали. А ще я хотів би, щоб ми познайомилися особисто. Ми так і не скористалися відповідними логічними моментами для цього. Ми відкинули найпростіші правила гри одне з одним. Ми — старі, вірні друзі, взаємна підтримка щодня, а інколи ми поводимося, достоту як закохана пара. І серед усього цього розмаїття нам із Вами бракує звичайнісінького початку — зустрічі. Проте ми надолужимо, авжеж! Та як нам це організувати, щоб жоден нічого важливого не втратив, я поки не знаю. А Ви?

Частина третя: Еммі, я навмисне розпочав лист розповіддю про Марлен. Я почав з себе, бо мені хочеться, щоб ми більше розповідали про своє життя. Я не хочу поводитись так, наче на світі не існує нікого, крім нас. Я хочу знати, як Вам ведеться у шлюбі, як Ви даєте раду з дітьми і таке інше. Було б добре, якби Ви ділилися зі мною своїм турботами. Мені було б втішно знати, що не один я їх маю. Мені приємно Вам допомагати. Для мене честь, якщо Ви цілковито мені довірятимете.

І, нарешті, Еммі, частина четверта: не ненавидьте мене більше профілактично! Я цього не зношу. Я покинув дослідження про вплив електронних листів на нашу мовну поведінку і її значення як засобу перенесення почуттів ще на початку березня. Офіційна версія відмови: часу катма. Насправді ж ця тема набула для мене надто «особистого» звучання, тож я не хотів більше займатися нею з наукового погляду. Еммі, ми усе з’ясували?

Приємного дня.

Лео.

PS: З одного боку, моє повідомлення про «відсутність до 18 травня» було справедливим покаранням за Вашу недовіру. З іншого боку, мені було прикро. Ви написали мені таке неймовірно гарне, відверте, щире та докладне послання. Дякую Вам за кожне слово!

Сорок п’ять хвилин потому

RE:

Ви відмовилися від дослідження через нас?

Як чудово, Лео, за це Вас люблю! (На щастя, Ви і не підозрюєте, як я це щойно сказала.) Зараз мушу бігти — веду Йонаса до стоматолога. На жаль, він не буде під загальним наркозом. Це до Вашого питання, як я даю раду з дітьми.

До зв’язку.

Еммі.

Шість годин потому

RE:

Лео, я сиджу у своїй кімнаті, Бернард ще працює, Фіона ночує в подруги, Йонас спить (без двох зубів), Вурліцер їсть собачий корм. (Це дешевше. А самому Вурліцеру однаково, аби багато було.) Бурундуків у нас, як Ви розумієте, немає, інакше, підозрюю, кіт ними гарненько поласував би. Меблі поглядають на мене з докором. Вони відчувають зраду. Вони погрожують: «Агов, тільки спробуй повідомити про нашу вартість, колір, дизайн!» Піаніно каже: «Агов, тільки спробуй розповісти йому, що Бернард був твоїм вчителем музики! І як Ви вперше поцілувалися, як сиділи на мені, як любилися». Книжкові полички питають: «Що він за один, цей Лео? Що він тут забув? Чому ти години витрачаєш на нього? Чому не повертаєшся до нас? Чому така задумлива?» CD-програвач обурюється: «Ще дійде до того, що ти Рахманінова не слухатимеш — ти ж знаєш, що Вас із Бернардом не в останню чергу поєднала музика, — а забажаєш слухати те, що цей Лео полюбляє. Може, він Sugababes [6] Sugababes — британський жіночий музичний гурт (1998–2011 рр.). слухає!» Лише стелаж з вином заперечує: «А я нічого проти того Лео не маю. Ми втрьох одне одному пасуємо». Ліжко ж мовить загрозливо: «Еммі, дивись мені, не мрій про інші місця. Дивись, щоб тебе не впіймали тут із цим Лео! Попереджаю тебе!»