Ник Ремени - Не плач, кохана!

Слухаю Чуба, а самому хочеться вирватися на волю, де вирує справжнє життя. Хочеться багато чого випробувати і побачити, чого не вдалося зробити в ранній молодості.

Приходимо на місце. Починається звична робота. Розпалюємо багаття. Сирі хвойні гілки не хочуть горіти. Вони тріщать, димлять, з них скочуються цівки води.

Босий із зграї Косяка матюкає Люсю:

— Навіть багаття не можеш розвести.

Його обриває Пашка:

— Не можеш потерпіти!

Зрозумівши, що біля багаття не зігрітися, махаю Чубу. Він мене розуміє без слів. Беремо пилку, сокири, лопати, рогатину.

Вибираємо кедр, очищаємо стовбур від снігу, щоб можна було пиляти. Ретельно і добре розведена і наточена «дружба-2» відразу вгризається в дерево. Від нього розлітається свіжа тирса.

Ми пиляємо до потемніння в очах. Через кілька хвилин відчуваємо рятівне тепло. Мороз вже не пробирає до кісток. Наші сині обличчя покриваються багряним рум'янцем.

Ось кедр стріпонувся. Ще мить, і він полетить на засніжену землю.

Чуб кличе Молдавана:

— Допоможи!

Той бере рогач. Впирається ним у стовбур. Направляє його в бік, де видно просвіт.

Ми продовжуємо пиляти. Лунає тріск. Дерево хилиться, повільно набирає швидкість і з глухим, потужним звуком валиться на землю. Точно після вибуху розлітається в різні боки сніг.

Ми з Іваном йдемо до одного з вогнищ. Воно вже розгорілося. До нього неможливо підступитися. Полум'я піднімається високо в небо. Обпікає наші обличчя.

Наближаємося до вогнища, наскільки можна. Благо наші товариші вже розійшлися. Тільки вертухаї гріються біля багаття. Та Люся продовжує підкидати гілки.

Окуджава і Молдаван займають наш ділянку. Їхня черга.

Коли Миша нахилився над сучком, Косяк поплескав його по сідниці.

— Ось це верстат! Корма, як горіх, так і проситься на гріх.

Молдаван обертається до нього:

— Не з твоїм розрядом на ньому працювати.

— Хочеш, косячковою цигаркою пригощу?

— Петухів своїх пригощай, — радить Косяку Миша. — Не заводь мене, якщо не хочеш по морді заробити.

— Не прикидайся целкою. Все одно я тебе рачком поставлю.

— Може зараз спробуєш? — не на жарт образився Миша, кинувши на деякий час роботу.

— Не дивись на мене так. Як ти не можеш зрозуміти, що людина — це тварина. І ніщо від тварини йому не чуже, — відповів йому Косяк. — Не намагайся йти проти своєї природи. Вона все одно своє візьме.

— Це ти йдеш проти природи. Господь Бог створив чоловіка і жінку, щоб вони разом задовольняли свої потреби, займалися любов'ю, продовжували рід людський. А ти задовольняєш свою похіть з ким доведеться: і з бабами, і з мужиками.

— Озирнися. Де ти бачиш тут баб? Дай можливість їх мати. Зрозумій. Вони нам недоступні. Вони знаходяться від нас за трьома рядами колючого дроту. А нам, мужикам, що робити? Природа все одно бере своє. І роки біжать зі швидкістю швидкого поїзда. Що мені робити, загнаному в цей дикий край і позбавленому всяких прав?

— Залишатися людиною. І зберігати своє людське обличчя, незважаючи на природу.

— Ти кажи конкретно: що робити?

— Терпіти. Не опускати слабких і безпомічних мужиків, які потрапили в безвихідне становище. А ти цілу теорію вигадав, щоб виправдати свою поведінку.

— Якщо ти хочеш, терпи, — відповів йому Косяк. — А я хочу взяти від життя все, що мені належить. Тут і зараз.

Миша попрямував до нас, до вогнища.

— Від гріха подалі. Виявляється, він не тільки нарик, підер, але ще й філософ. Хоче підвести під свої погані дії теорію, — поскаржився нам.

— Хоче відбілити свої дії. Якщо людина — це тварина, то нічого тваринного йому не чуже. Роби що хочеш, — сказав Чуб.

Окуджава, між тим, кинув сокиру, якою обрубував гілки, поспішив слідом за Косяком.

Чуємо його голос:

— Дай зробити хоч одну затяжку.

— Приходь до нас, отримаєш, скільки хочеш.

— Вчора збирався, але мені не дали. Кажуть: здороватися не будемо.

— Це Молдаван ціну собі набиває. Все одно я його раком поставлю.

Окуджава не заспокоюється.

— Паш, дай зробити хоч одну затяжку.

Косяк, нарешті, задовольнив його прохання. Віддав бичок.

— Докурюй!

Окуджава жадібно схопив бичок. Сунув в рот. І стояв без руху, поки не скурив його повністю. Потримав в руках недопалок, дихнув з задоволенням на всі груди. Потім поклав його у рот, пожував і проковтнув.

Тихенько повернувся до нас, щосили намагаючись зробити це непомітно.

Однак Молдаван все бачив і чув. Повернувся до Окуджави:

— Знову за нариком бігаєш. Клянчиш покурити. Дивись, просто так він нічого не дає.