Іван Байдак - Тіні наших побачень

Усіх, мабуть, це цікавить, тому скажу. Так! Ми спали разом. Але це лише секс, тому не акцентуватиму.

Загалом, у стосунках не варто надто відштов­хуватися від фізичної близькості. Люди можуть мати схожі інтереси та спільні захоплення, та це не означає, що вони повинні кохатись. Як і те, що люди, які не мають нічого спільного, прокидаються поруч в одному ліжку.

На сніданок мене чекав пиріг. Логічно було б шукати прихований зміст у його рецепті, та я розцінив інакше: вчорашній секс був хороший. Я не буду вигадувати почуттів, що не існують. Ми просто спали разом, нічого більше. У стосунках ніколи не можна накручувати, але люди чомусь звикли бачити все кращим, ніж воно є насправді. Це як писати картину з натури, але додавати яскравіших відтінків. Або сучасна інтерпретація: ми часто редагуємо почуття у «Фотошопі».

Вона стала більше всміхатись. Їй подобався навіть не я, а мій стиль життя. Усе, що мене оточувало. Навіть моє неслухняне волосся і свіжа ранкова щетина.

Вона давала змогу почуватися справжнім чоло­віком, хоча я не міг цього видати. У таких випадках головне нічого не сказати «на емоціях»... Інколи вирване в пориві задоволення слово дає надію на щось більше. Та це ілюзія, що впевнено розіб’ється об ранковий лікерний hangover [4] Похмілля (англ.). . Я контролював себе не тільки в ліжку, тому мав спільні ранки і хороший якісний секс. Інколи цього буває мало, але тоді було саме враз.

Тепер я любив поспішати додому. Таке відчуття виникає, мабуть, лише тоді, коли на тебе чекають. Так буває: очікуєш повідомлення від особливої людини, вишукуєш підтексти, перечитуєш смс сотні разів. А від когось прийняв, прочитав, згорнув. У моєму житті чимало прохідних людей із прогнозованим набором учинків, та цього разу я навіть і гадки не мав, де і чи взагалі відбудеться кульмінація наших стосунків.

— Тобі добре зі мною? — просто запитала мене Джулія.

— Так, — не приховував я.

— Отже, нічого не будемо змінювати.

Ми ніколи не говорили про «завтра», лише поглядами давали зрозуміти, що в нас його не буде. Ніколи не подумав би, що це реально: прокинутись одного дня, зібрати речі, покинути людину і більше ніколи про неї не згадувати. Якось запитав білявку:

— Коли в тебе квиток назад?

— Чому тебе це цікавить? — відповіла. А потім повернулась, не промовила більше нічого і заснула.

Того дня я прокинувся сам...

У неї не було планів на життя. У неї не було планів на ранок. Вона просто пішла і не сказала, чи повернеться. Упевнений, що білявка була на вокзалі. Не знаю, що робила, але байдужість завжди породжує зацікавлення... Я ніколи не думав про те, що буде, коли вона піде. Я навмисне використовую слово «коли», а не «якщо», адже не сумнівався, що вона колись таки піде, і також не сумнівався в тому, що зробить це саме вона. Думки втомлювали більше, аніж перманентне споглядання у вікно, тому, востаннє примруживши очі з надією побачити білявку, запнув штори і на диво міцно заснув.

Увечері повернулась. Я зрозумів: свобода для неї означала багато... Вона хотіла бути залежною із постійним правом втекти на деякий час. Без виправдань та зобов’язань. Не пропасти, а просто без пояснень зникнути.

Вона жила правильно, по-своєму і не заперечувала, що є інший світ. Вона просто крутилась по життю. Із постійною метою йти без будь-якої точки прибуття. Від одного причалу до іншого. Вона жила не окремо, а опосередковано, віддаючись лише на деякий час.

Кажуть, цінуєш, коли втрачаєш. Дурниці! Таке можна пережити. Найгірше — коли людина повертається, а тебе гризе страх, що піде знову. Джулія дала достатньо часу, аби я відчув, що не хочу, щоб вона йшла. Щонайменше не тепер. У нас не було нічого зайвого або такого, що могло б заважати. Ми брали найкраще від наших стосунків — час не бути самотніми.

Жінкам ніколи не можна показувати все хороше! Вони, як правило, у це не вірять. Чоловіків ніколи не можна прив’язувати до ліжка. Вони звикли жити на волі.

У стосунках головне — вчасно зникнути... Навіть тоді, коли не в змозі відпустити. Люди чомусь вважають, що завойовані назавжди, що слово «кохаю» непохитне. Заспокоюють себе колись почутим «кохаю», і не розуміють, що в стосунках треба жити сьогоденням, а не майбутнім, яке настає лише в думках перед сном.

Ми почали жити по-іншому, за її «принципом валіз». Головне — кидати в них найпотрібніше: те, що не зіпсується. Легкий одяг та зручне взуття. Парфуми із запахом байдужості, жуйку зі смаком іронії, контрацептиви від правди та смертельну дозу безсонної кави.